Українсько-американські вибори
www.pravda.com.ua
Sat, 02 Nov 2024 05:30:00 +0200
Наступного тижня на багатьох українців очіку вимушене нічне чатування.
Причому цього разу не лише через ворожі повітряні нальоти, але й через різницю в часі між Кивом і Вашингтоном.
Наші співвітчизники стежитимуть за перебігом президентських виборів у США виборів, які здатні вирішити долю російськоукраїнської війни, а отже, і долю України.
І поки Америка готуться вибрати між Камалою Гарріс і Дональдом Трампом, саме час згадати, яким був наш спільний історичний шлях до ції доленосності.
Ймовірно, в 1990х ніхто у Вашингтоні не міг уявити, що колись далека пострадянська країна стане важливим чинником внутрішньої американської політики.
І республіканців, і демократів ріднила майже повна байдужість до України.
Президент Бушстарший уславився марною спробою відмовити українців від проголошення незалежності за 23 дні до того, як це сталося.
А президент Клінтон вважав за сво досягнення передачу українського ядерного арсеналу росіянам.
Але й молода українська держава відповідала Америці взамністю повною байдужістю до американського внутрішньополітичного порядку.
1992го звичайному українцю не спало б на думку вболівати ні за Джорджа Бушастаршого, ні за Білла Клінтона, ні за третього кандидата Росса Перо, який набрав цілих 19 голосів.
А 1996го наших співгромадян цікавило не протистояння між демократом Клінтоном і республіканцем Доулом, а бій льцина та Зюганова в братській, як тоді вважалося, Росії.
Першими президентськими перегонами в США, які мали помітний резонанс у пострадянській Україні, стали вибори 2000 року.
Вітчизняну увагу привернув їхній скандальний характер надто близькі результати двох кандидатів перерахунок бюлетенів у Флориді перемога Бушамолодшого, котрий набрав менше голосів виборців, ніж його суперник Альберт Гор.
Тоді багато хто з нас вперше виявив, що американська виборча система відрізняться від української.
BANNER1 У XXI столітті, після Помаранчевої революції, наша країна стала відомішою та цікавішою для цивілізованих західних держав, зокрема для США.
Свою чергою українське суспільство поступово інтегрувалося в глобальний світ і почало більше цікавитись закордонними подіями, зокрема американськими президентськими виборами. А втім, практично ніхто не вважав, що результат заокеанських виборів може мати якесь значення для Кива.
Симпатизуючи тому чи іншому американському кандидату, українці не думали про інтереси України ми намагалися наслідувати світову моду і керувалися чужими уявленнями про прогресивність.
Якщо на початку нульових республіканець Джордж Бушмолодший був надзвичайно непопулярним у світі через війни в Афганістані та Іраку, до того ж вважався недостатньо інтелектуальним політиком то під час президентської кампанії 2004го просунутим українцям потрібно було вболівати за його суперника інтелігентного демократа Джона Керрі.
Ну а в 2008 та 2012 роках глобальна мода не залишала нашим співвітчизникам іншого вибору, окрім як підтримувати Барака Обаму.
Першого афроамериканця, висунутого на пост президента США від однії з двох найбільших партій.
Першого темношкірого главу держави в американській історії.
Лауреата Нобелівської премії миру.
Живе уособлення нової Америки справедливішої та прогресивнішої, ніж та, яку репрезентували його конкурентиреспубліканці.
Зла іронія долі поляга в тому, що в 2014му захоплення Обамою вийшло нам боком.
Під час анексії Криму і на початку війни на Донбасі 44ий президент США діяв вкрай нерішуче всупереч знаменитому передвиборному слогану Yes We Can.
Озираючись назад, ми розумімо, що слабкість тодішньої американської адміністрації фактично підбадьорила Путіна, не дозволила зупинити російську агресію на ранній стадії та відіграла фатальну роль в історії України.
Натомість суперники Обами на президентських виборах 2008го та 2012го Джон Маккейн та Мітт Ромні згодом показали себе цілком гідно.
В роки гібридної війни з Москвою сенатор Маккейн став справжнім другом Кива та посмертно удостоївся вулиці в Печерському районі столиці.
А сенатор Ромні виявився одним із головних опонентів трампізму в Республіканській партії та неодноразово виступав на підтримку України після повномасштабного російського вторгнення.
BANNER2 Президентська кампанія 2016 року, яка розгорталася в розпал гібридного протистояння з РФ, стала для нас переломною віхою.
Це були перші вибори в США, які Україна розглядала на власні очі, а не чужі.
Перші американські вибори, за якими Україна стежила з усвідомленням власного стратегічного інтересу.
Але, на жаль, цей перший млинець вийшов нанівець.
У Киві не просто зробили ставку на Гілларі Клінтон на противагу ексцентричному Дональду Трампу, якого відкрито вподобала Москва.
В Киві спробували підіграти кандидатці від демократів, оприлюднивши компромат на політтехнолога Пола Манафорта, який в 2016му очолював виборчий штаб Трампа, а раніше встиг попрацювати на Януковича та потрапити до амбарної книги Партії регіонів. Але хоча зганьбленому Манафорту довелося піти у відставку, Дональд Трамп попри всі експертні прогнози все одно переміг.
В результаті 45ий президент зачаїв образу на українців і згодом неодноразово згадував про українське втручання в американські вибори.
В Україні з ції скандальної історії зробили дино правильний висновок не можна класти всі яйця в один кошик.
Але певні висновки було зроблено й у Вашингтоні зясувалося, що український чинник може відіграти важливу роль у внутрішній політиці США. Напередодні чергових виборів 2020 року Дональд Трамп спробував натиснути на нового українського президента Володимира Зеленського, щоб отримати компромат проти Хантера Байдена сина свого майбутнього суперника, причетного до справи української газодобувної компанії Burisma.
Як важіль тиску використовувалося призупинення американської допомоги Киву.
Як відомо, все це закінчилося Українагейтом і третім за рахунком імпічментом в історії Сполучених Штатів.
А прізвище Zelenskyy американські виборці вивчили ще до великої війни, яка прославила українського лідера на весь світ.
BANNER3 Із таким багажем ми підійшли до американської президентської кампанії 2024 року. Сьогодні Київ та Вашингтон близькі як ніколи.
Тема російськоукраїнської війни активно експлуатуться і демократами, і республіканцями.
Хоча для нашої країни кращим варіантом вигляда перемога Камали Гарріс, навчені досвідом українці роблять все можливе, щоб не псувати стосунки з непередбачуваним Дональдом Трампом.
Здаться, політичні інтереси двох націй злилися в дине ціле.
Але один суттвий нюанс.
Американському виборцю Україну подають як джерело потенційних проблем, які можуть виникнути в майбутньому.
Гарріс ляка співвітчизників можливою перемогою Путіна Трамп гіпотетичним втягуванням США в Третю світову війну.
Проте для України критична залежність від військової та фінансової підтримки Вашингтона це не потенційна проблема.
Це реальність, яка існу вже зараз.
З погляду американського електорату, війну в Україні не порівняти з війнами в Кореї чи у Втнамі, де боролися та гинули тисячі американських хлопців.
Але, на жаль, для Кива чергові президентські вибори в США означають не менше, ніж для Сеула 1950х або для Сайгона 1960х. І 5 листопада 2024 року ризику посісти надто помітне місце серед поворотних дат новітньої української історії.
Михайло Дубинянський
Останні новини
більше новин