Україна змушена буде рано чи пізно погодитися на припинення вогню. Про це в липні говорив президент Зеленський, згадуючи про можливість «закінчення гарячої фази» війни, про це саме пишуть ключові ЗМІ США та країн Європи, сьогодні вже обговорюючи можливі компроміси. Зрештою, про припинення вогню періодично говорять і в Москві. Теза одна, проте є суттєві розбіжності в умовах, рамках, модальності переговорів та сценаріях подальших дій.

Нам «в плюс» є безумовна позиція світових гравців. Не те що провал, але навіть тактична поразка України (з подальшою дестабілізацією та «боснієзацією») не вигідна більшості країн, включно з державами «Глобального півдня». Це дає надію на вихід до сценаріїв завершення війні від «не програли» до найкращих.

Нам «в мінус» є позиція більшості глобальних лідерів, яких лякає поразка Росії з подальшою дестабілізацією цієї держави. Це означає, що в доступних сценаріях вкрай маловірогідна омріяна частиною громадян України опція «наш прапор на руїнах Кремля». Проте, варто відмітити, що ще рік тому сценарій поразки РФ сприймався зовнішніми партнерами як невірогідний так вкрай небезпечний. Сьогодні просто «небажаний».

Це означає, що доступні найближчими місяцями сценарії завершення війни виключають «крайні» опції. Якась мирна угода (чи просто перемир'я) з подальшим політичним треком.

І варто замислитися «а що далі?»

Відновлення? Ок. Відновлення всієї інфраструктури та відновлення країни зразка 2021? Чи трансформація держави, починаючи від системи прийняття рішень і до структури економіки?

Євроатлантичний курс України? Так. Це прописано в Конституції. Проте в ЄС та НАТО запрошують, а не вступають. І чи маємо план дій щоб не повторити, до прикладу, «турецький кейс» очікування на запрошення в ЄС?

Ключове запитання полягає в тому, чи зможемо ми допомогти нашим партнерам та сусідам дати відповідь на дуже просте запитання «Навіщо нам Україна?». Простіше кажучи, чи спроможні ми сформулювати можливі функціонали держави на регіональному та глобальному рівнях.

Єдиного алгоритму немає. Бо дуже багато залежить від контурів можливих мирних угод (чи перемир'я). Проте кожний сценарій не дає гарантованого успішного чи провального результату: багато що залежить від твоїх дій та дій твоїх партнерів. І з найгіршого алгоритму завжди є точка виходу в нейтральний, з нейтрального в позитивний, з позитивного в бажаний. Головне – побачити можливості та працювати на поєднанні своїх інтересів з інтересами потенційних партнерів (а їх також потрібно розуміти, тут «глобус власної країни» не допоможе).

До чого тут Чорне море?

Все просто: чорноморський регіон вже вступив в стадію трансформації. Стара договірна база працює лише частково – з п'яти ключових договорів нормально функціонує один, частково – ще два. На додаток одразу декілька держав регіону (та й не тільки) приступили до реалізації масштабних проєктів, які вже за 4-5 років змінять баланс сил в регіоні. Навіть без урахування результатів війни.

Місце України в новій системі залежить як від сценарію завершення війни, так і від нашої спроможності працювати з інтересами держав регіону. Проста надія на «відновлення» та «визнання ключової ролі» без хоча б середньострокових планів (які виконуються) веде до втрати суб'єктності.

При цьому, якщо говорити про сценарії виходу з війни, навіть «найгірший» для нас має точку виходу на алгоритм формування регіональної коаліції по стримуванню РФ. Приймальний – на алгоритм перетворення України на «вузлову точку» для реалізації ключових проектів держав регіону та глобальних лідерів.

Чи можна біль детально? Звісно!

Вже цієї середи, 16.10 о 17:00 презентую доповідь «Майбутнє чорного моря: сценарний аналіз». Де детальна оцінка кожного зі сценаріїв закінчення війни. А тако ж логіка того, як цей сценарій впливатиме на реалізацію ключових політичних, інфраструктурних та економічних проектів держав регіону. І, звісно, логіка того, як Україна може використати інтереси регіональних та глобальних лідерів в цьому регіоні.