Не тільки НАТО: як Україні уникнути повторення війни?
glavcom.ua
Sun, 13 Oct 2024 15:00:00 +0300
Трохи раціоналізації запеклої дискусії.
Бо тема як зробити так, щоб точно не було великої війни 2.0 перетворилася на поле спекулятивного неконструктивного срачу і політичних маніпуляцій.
Хоча навіть ця ще не закінчилася.
Чим постійно і активно користуться ворог, а також його свідомі чи несвідомі союзники.
Бо коли йде війна і у нас, і у росіян стоїть одна задача максимально деморалізувати і зневірити свого опонента.
Зараз битва крутиться навколо теми запрошення в НАТО.
Але це не вся відповідь на питання.
Це взагалі не обовязкого відповідь на питання.
Тож варто все ж проговорити доволі очевидні речі.
Національні сили це основа безпеки ваш капітан очевидність.
Чим далі тим я більше переконуюсь, що якби на 2022 Україна мала умовні 200300 літаків з бокомплектом до них, ніякої війни не сталося б.
Літаки це лише частина відповіді.
Саме тому росіяни зараз так бісяться коли Україна отриму перші західні літаки попередніх поколінь.
Бо кожен літак, кожна система ППО, кожне нове виробництво снарядів це про те, що вони не зможуть повторити.
Як мінімум піти далі точки зупинки війни.
Бо створення реальної системи стримування зробить повторну агресію надто ризикованою для противника.
Це, власне, вже зараз відбуваться.
Оці всі заплановані постачання літаків і іншої зброї вони про довготривалу безпеку.
Замовлення зброї на 202520262027 рік це і інвестиції у неповторення агресії.
Найкращі інвестиції.
Незалежно від долі питання по НАТО.
Тому відповідь на питання, якщо воно буде так стояти Літаки чи НАТО обрати варто літаки.
І багато бокомплекту до них.
Скільки там нам зараз наобіцяли літаки у найближчі 5 років Біля 100 Працюмо над тим, щоб було втричі більше.
А краще в пять разів.
Якщо казати про дипломатичний напрямок, то оборонні угоди з зобовязанням постачати нам зброю це теж дарма недооцінений інструмент.
Я розумію, що велика політична і емоційна спокуса щоразу як папуга горланити Будапешт Будапешт, але давайте будемо чесними хоча б з собою.
Ми самі у період між 1994 і 2014, і навіть після 2014 не те щоб дуже багато працювали над тим, щоб трансформувати ті документи у якісь адекватні гарантії чи двосторонні угоди.
Підписання довгострокових двосторонніх оборонних угод з країнами, які мають сильний оборонний потенціал створю додатковий захисний контур.
Посилення стратегічних відносин із Польщею, Туреччиною, державами Балтії також може знизити ризики повторення війни.
Сюди ж додаться формуванням інших регіональних ініціатив колективної безпеки.
Потенційним майданчиком для такого альянсу можуть стати країни Чорноморського регіону Молдова, Румунія, Болгарія, які мають спільні інтереси у стримуванні Росії.
Інтеграція до С це теж не лише економіка, але й безпека.
С може забезпечити не тільки економічні переваги, але й посилення безпеки.
Повноцінна інтеграція дозволить залучати нові технології, розвивати економіку та модернізувати інституції.
Сюди треба додати і внутрішню стійкість і економічну, і інформаційну, і політичну.
Але про це треба багато писати окремо.
Проте важливо проговорити це сильна економіка важливим фактором для стримування агресора власна промисловість це дина гарантія того, що в тебе буде все необхідне під час війни всі ці історії якщо війна, всю складну техніку купимо за кордоном не працюють.
Загалом, Україна повинна розглядати свою безпеку у ширшому контексті ніж вступ до НАТО.
Контексті, який зберіга нам вікно можливостей для розвитку.
Фундамент довгострокової безпеки закладаться вже зараз і буде розширюватися після війни.
У нас просто нема іншого вибору, якщо ми хочемо жити у своїй країні.
Ну і так.
Треба все ж припиняти слухати людей, які хочуть переконати українців чи підвести нас до думки, що ми приречені.
І що треба здати країну шляхом втечі чи капітуляції.
Поперше, це брехня, бо ситуація лишаться невизначеною, але робочою.
Подруге, ці люди вороги.
Слухати ворогів доволі тупо.
Мабуть треба окремо пояснити про НАТО.
НАТО це круто.
І туди треба рухатися.
Але як в найближчі роки туди реально добігти і як переконати проголосувати за вступ України боязкі уряди я не знаю.
І поки не вигляда так, що це реалістична перспектива.
Бажати, звісно, треба максимуму.
В тому числі краху путінського режиму і адекватних сусідів там, де зараз Росія і Білорусь.
Але промальовувати параметри безпеки необхідно зараз.
І незалежно від того, наскільки перспектива НАТО чи краху Росії буде реальною.
Тому літачки, літачки і ще раз літачки разом з ракетами і інфраструктурою.
Останні новини
більше новин