Розвіднику вдалося втекти з російського полону та повернутися до своїх
glavcom.ua
Sun, 13 Oct 2024 11:09:00 +0300
Розвідник із 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана ВиговськогоВадим із позивним Вадос зумів утекти з полону, повернутися до своїх і продовжити бій з окупантами.
Історію Вадима розповіли на сторінці бригади у Facebook.
До війни Вадим працював на тютюновій фабриці.
Та в лютому 2022-го року пішов захищати Батьківщину.
Весь його бойовий шлях пов'язаний із розвідкою.
Фаховість і досвід, помножені на силу духа та сміливість, допомогли Вадосу вийти живим і навіть неушкодженим з майже безнадійної ситуації.
«Це сталося в серпні цього року.
Ми прикривали трасу поблизу міста на Донеччині, – розповідає Вадим.
– Противник почав штурм о половині п'ятої ранку.
Техніка пішла на нас нахабно, по прямій, через поле.
На швидкості прорвались впритул до наших позицій.
Зав'язався бій, в якому ворог чисельно переважав.
Я бачив, як мої побратими помирали, але не здавалися і не тікали.
Мене контузило, потім щось вдарило в спину, в броню.
Я втратив свідомість.
Приходжу до тями, – наді мною стоять росіяни.
Як потім з'ясувалося, саме росіян там було лише четверо, всі решта – буряти.
Росіяни наголошували, що мене потрібно розстріляти.
У них, ніби то, наказ – страчувати на Донбасі всіх полонених, – це, мовляв, «помста за Курськ».
Мене врятував один бурят, який не дозволив цього зробити.
Згодом я зрозумів, що це був зовсім не акт гуманізму, просто вони хотіли скористатися мною як живим щитом, щоб підійти до наших позицій».
За словами Вадима, його почали допитувати за стандартною схемою: звання, підрозділ, чисельність, розташування позицій.
Він збрехав, що мобілізований, на позиції лише два дні, нічого не знає, – привезли, викинули.
Якби окупанти дізналися, що перед ними розвідник, – вбили б негайно.
«З мене зняли бронік, каску, зв'язали спереду руки і наказали йти у напрямку наших позицій, а самі йшли слідом, метрів за три.
Я йду і думаю: може, накинутися на того, хто ближче, схопити за горло, і нехай доля вирішує.
Але тут починається обстріл, причому, криє їхній же міномет.
Вони намагаються зв'язатися по рації, аби припинили вогонь.
Щось у них там не виходить, і ми продовжуємо рухатися, періодично залягаючи.
Росіяни кажуть: «Тобі лягати не потрібно, просто присідай».
При цьому самі після кожного вибуху падають обличчям в землю і не бачать, що діється навкруги», – каже Вадим.
Розвідник вирішив тікати.
«Я розумів, що шансів дуже мало, адже якщо дійдемо до наших окопів, то все одно вб’ють у перестрілці.
Тут думка почала працювати продуктивно: тікати потрібно, коли будемо близько до дерев.
І от під час чергового вибуху міни, коли всі впали й позакривали голови руками, я підскочив і побіг в напрямку посадки.
Через кілька секунд почув над головою свист куль.
Перечепився через якусь гілку, впав, зверху пройшла черга.
Підхопився, знову побіг, знову впав, і це знову мене врятувало.
Поки біг, розгриз скоч, яким було зв'язано руки.
В решті решт добрався до наших.
Кричу: дайте мені кулемет! Хлопці не можуть зрозуміти, хто я взагалі такий – без броні, без зброї.
Почався бій.
Я роздобув собі автомат і почав відстрілюватися від тих, хто ще недавно брав мене в полон», – пригадує розвідник.
Вибратися з позицій до свого підрозділу вдалося лише вночі.
Як з'ясувалося, Вадима вже ніхто і не чекав, – думали, що загинув.
Раніше радіорозвідник розповів, що найчастіше обговорюють у ефірі окупанти.
Раніше військова розвідка перехопила розмову, в якій окупант розповідає дружині про вбивства та ґвалтування цивільних солдатами РФ.
Також один із російських солдатів розповів про знущання з українських військових.
Він пишається, що тепер вміє «різати голову по спіралі».
Останні новини
більше новин