Про Вугледар.

Крім прориву фронту існує ще прорив духу. У війні, що її веде нині Україна, зневіра і розпач у тилу, серед тих, хто морально тримається і бореться ці уже скоро три роки – це набагато гірше ворожих колон, які сунуть на чергове наше місто. Це особливо відчувається саме тепер. І тут треба знову визнати: українська інформаційно-пропагандистська машина свій фронт тримає геть незадовільно.

Немає тих епітетів, які б описали, наскільки тут все погано, тому по суті: ми весь час запізнюємося, не уміємо визначити головного у картині дня на фронті і у тилу, ми замовчуємо і не пояснюємо те, чого не можна замовчувати і не пояснювати. Нарешті, ми не лише не знаходимо тих єдиних необхідних слів, але й не маємо адекватних задачі інструментів, для донесення цих слів до українців.

Ми здали фронт у тилу соціальним мережам, напханим ворожою агентурою і вітчизняними панікерами. І що з тим робити? Тільки високопрофесійні, правильно концептуально побудовані ЗМІ, заточені саме на пропаганду у хорошому сенсі цього слова, на позитивні і духопідйомні емоції здатні уже якщо не гарантувати, то бодай дати надію, що ми втримаємо тил.

Не один я про це кричу давно. Хіба ж у нас немає людей, які здатні зрушити цей віз з місця нині, коли йдеться про виживання України? Вони є у нас. У нас, на всіх щаблях державної машини і суспільства немає усвідомлення цієї небезпеки і волі до змін.

…Звісно, є ще український народ, який вистояв у 2022-му і має вистояти тепер і потім. Але як же він потребує підтримки!