Останніми днями The Financial Times засипає читачів дуже неоднозначними, м’яко кажучи, публікаціями. Частина з яких негайно отримує офіційне заперечення (як наше МЗС заперечило заяву «інформованих джерел FT» щодо обговорення зупинення війни по лінії зіткнення і більшої готовності України за міністра Сибіги до обміну безпеки на території). Чи буде так само заперечена публікація інформації від «неназваного посадовця» про готовність Байдена почати просувати Україну у НАТО – невідомо.

Загалом це виглядає як вкиди чи то дезінформації, чи провокативних матеріалів. Тобто, як певний хайп. Або навіть замовлення Кремля. Але можна це оцінювати і суто політичні продумані кроки: інформаційні маніпуляції з метою узгодження позицій України і союзників в питанні умов переговорів і перемир’я.

Адже ніхто на Заході не скаже відверто: «здавайте території і давайте завершимо цю затягнуту історію». Це може сказати тільки Зеленський – і от його до цього всіляко попихають. Натяками, заявами, отакими публікаціями, рішеннями і їх відсутністю...

Вся відповідальність за формат завершення війни має лежати на Україні. Для всіх зацікавлених сторін умови перемир’я мають виглядати не «Захід примусив Україну до миру на визначених ним умовах» – а «Україна вирішила припинити війну і визначила прийнятні для неї умови цього».

Жодне рішення не має читатись як примус – інакше це вдарить по рейтингах західних політичних лідерів. Частина їхніх виборців, орієнтована на локальні проблеми, може просто вибухнути обуренням. І це помітно вдарить по рейтингах відповідних політиків і їхніх партій. Які і так зазнають ударів від лівих і правих популістів.

Загалом це буде цілком логічна реакція виборців-антиглобалістів: «А за що ж ми тоді платили з наших податків протягом кількох років?! Якщо від початку можна було отак все вирішити у примусовому порядку. Жорстко схилити Україну підписати ще у Стамбулі 2022-го. Тоді загинуло б на порядок менше людей, не було б зруйновано стільки міст, не постраждала б настільки інфраструктура – і не потребувала допомоги у відбудові. І, звісно, це і нам коштувало набагато менше. Так чого наші політики тягнули, чому не примусили до миру одразу?!».

Це очевидний сценарій, тому ніхто з лідерів НАТО не ризикне приймати рішення замість України. Суто виборча логіка усталених демократій, а не аж така вже повага до України чи впевненість у наших оборонних і наступальних спроможностях.