На Заході регулярно виникають хвилі скептицизму щодо стратегії України у війні; запитання «під що саме» Київ просить додаткову зброю. Київський Безпековий Форум узагальнив думки фахівців щодо стратегічних цілей України та наразі недоступних типів зброї, необхідних для їх досягнення.

• Перенесення війни на територію Росії. КБФ неодноразово деталізував цю ціль з посиланням, зокрема, на заяви керівників України. Західні експерти, під тиском політиків-«ескалацієфобів», часто звужують цю ціль до «ліквідації «Russia Sanctuary»: тилового району у Росії на відстані 300-500 кілометрів від українського кордону. Регулярне ураження цілей ворога у цьому районі гарантовано знизить інтенсивність повітряних та наземних атак на території України.
• Ущільнення протиповітряної оборони України: самостійна, але неосновна ціль, про яку часто говорить Президент Зеленський (називаючи, зокрема, цифру у 7-25 необхідних додаткових батарей ЗРК Patriot). Зокрема, треба якомога більше розширити зону гарантованої ППО (у тому числі проти балістичних ракет), яка нині існує лише навколо Києва; підвищити ППО-захищеність передових позицій ЗСУ; частіше, повсюдно використовувати «SAMbush» (унікальну українську тактику «ППО-засідок»).
• Ізоляція та нейтралізація Криму як тилового району росіян. Цю стратегічну ціль часто артикулюють як західні експерти (найчастіше – американський генерал Бен Годжес), так і військові керівники України (як-от Кирило Буданов). Аеродроми та бази у Криму життєво важливі для цілої війни: починаючи від фронту на Херсонщині й Запоріжжі, й закінчуючи повітряною та морською війною. Наголошується, що Україна вже успішно пройшла півдороги до ізоляції Криму: витіснивши з півострова російський флот та регулярно знищуючи там російську ППО.
• Масштабний наземний контрнаступ інколи згадується, але здебільшого як віддалена ціль України, недосяжна на сьогодні чи взагалі.
• Зброя, яка нині надається, є необхідною, але недостатньою для досягнення вищеперерахованих цілей. Насамперед, необхідно зняти існуючі обмеження на використання по Росії вже освоєних ЗСУ Atacms та інших ракет західного виробництва.
• Крім того, керівники України та експерти часто згадують кілька нових типів зброї: як уже обіцяних (але досі ненаданих), так і тих, можливість поставки яких партнери поки навіть не підтверджували публічно.
• Винищувачі F-16 та/або менш поширені літаки Mirage 2000 (французького виробництва) чи Tornado (британо-німецького): універсальна платформа, яка допоможе й в обороні, й у досягненні усіх перерахованих цілей. Зокрема, авіаудари по Криму – логічний наступний крок після достатнього послаблення російської ППО на півострові (цю тактику ЗСУ вже застосовували для звільнення острова Зміїний).
• Літаки-радари під загальною назвою AEW (ДРЛО). Швеція нещодавно пообіцяла ЗСУ два таких літаки моделі ASC 890 (вони ж Saab 340 AEW&C/S 100B Argus), але терміни наразі невідомі.
• Авіаційні крилаті ракети Taurus KEPD 350 (німецько-шведського виробництва) та JASSM (американського): для запуску з винищувачів західного чи радянського виробництва. Максимальна дальність цієї зброї перевищує дальність Atacms.
• Великі крилаті ракети НАТО, які історично використовувалися як морські та/або протикорабельні, але останнім часом поширюються у варіантах для наземного запуску, й по наземних цілях. Насамперед, ідеться про легендарний «Томагавк» (Tomahawk) часів Холодної Війни, а саме його нові модифікації BGM-109С та Tomahawk MRC. Це зброя одного класу з російськими крилатими ракетами «Калібр» та «Іскандер-К». Наземні «Томагавки» можуть бути дешевшими й більш масовими за Atacms, через що, зокрема, наземні підрозділи США почали використовувати обидві ці системи.
• Ракети «повітря-повітря» середньої дальності, насамперед американська AIM-120 AMRAAM, застосування якої істотно розширить можливості українських винищувачів.

Жодний з перерахованих типів зброї не є надсучасним, особливо дефіцитним, дорогим чи складним для впровадження, тому їх передача вважається пріоритетною у перспективі максимум року.