У 2022-му сотні тисяч вільних громадян нашої країни, які були на 100% цивільними, які мали свою роботу, або ж бізнес, прийшли у військо. Туди ж побігли ті, що колись були військовими, але з тих чи інших причин кинули це або колись просто були викинуті з війська.

У війську вже служили прекрасні воїни, а також ті, хто просто прилаштувався там сидіти на дупі рівно.

Перший час всі працювали разом.

Але з часом колишні цивільні чомусь почали (і продовжують) сповідувати мантру «ну, ми ж цивільні, ми ж не кадрові військові».

Кадрові військові навпаки – «Якого не покрашено? Де бірки?»

Цивільні, щоб не виділятися, стали більше і більше мімікрувати під кадрових. Почали робити бірки, замість більше і більше росіян «робити хорошими».

Колишні цивільні піддалися цьому тиску.

З кадрових все більше і більше дурнів почало розправляти плечі та вимагати більше і більше «бірок, журналів», інших зовнішніх ознак підпорядкування системі.

Але...

Прикол в тому, що наша сила в обʼєднанні сильних якостей, у гнучкості в прийнятті рішень, яка була в перші місяці широкомасштабної агресії, випарувалася. Проте бірок в армії стало більше, а журнали стали товщі.

Виявилося, що:

1. Наявність військової освіти не означає наявність знань.
2. Наявність військової освіти не означає наявність спроможності до управління.
3. Спроможність до керування людьми в армії не повʼязана з часом проведеним в армії.
4. Військове звання не пропорційне спроможності людини належно виконувати визначену посадою функцію. Більше того інколи обернено пропорційне. (Я це спеціально написав так, щоб вони просто не зрозуміли фразу «обернено пропорційно» – сарказм)

Деякі кинулися отримквати військову освіту і на перших зборах в навчальному закладі одразу почули «як ви розумієте, ми вас навчити новому не зможемо. Але у вас тут є прекрасна можливість отримати звʼязки та контакти».

Виявилося, що отримати військову освіту ти можеш виключно з дозволу свого командира. Навіть якщо ти хочеш вчитися за напрямком відповідно до своєї посади.

А без дозволу командира ти не маєш права навіть вступати на навчання, бо твій начальник вирішує, чи потрібно йому, щоб ти – конкретно ти – вчився/підвищував свою кваліфікацію. (Саме командир підписує твій рапорт про навчання, а далі його підписує вищий командир, ще вищий, ще вищий…)

Кожного дня я бачу у порядних людей у війську відсутність бажання робити військову карʼєру. Причина одна – небажання стикатися з совком, радянщиною, небажання воювати стрілочками на карті, небажання бути дотичним до війни, яка вимірюється «втраченими позиціями».

Чим вище за посадою людина в армії, тим більше вона має виділити персонального ресурсу на боротьбу з совком, радянщиною.

Нормальна людина прекрасно усвідомлює, що цей ресурс на боротьбу з радянським спадком вона виділяє за рахунок ресурсу, направленого на боротьбу з московитами.

Багато хто просто не годен з цим жити, знаючи ціну такої «служби».

Виявилося, що «цивільні» в багатьох випадках ефективніші. Кращі. Цивільні самі прагнуть отримати відповідні знання, щоби бути такими, якими вони є в цивільному житті – максимально ефективними. Це і є справжнє лідерство. Лідерству вчаться. Проте «кадровий військовий», коли чує слово «лідерство», сміється і позіхає. А коли бачить книжку про лідерство глумить того, хто ставиться до цього як до необхідної складової професійності армії.

Цивільні звикли в капіталістичному середовищі існувати. А там перемагає не той, хто вміло прої***ся, а той, хто ефективний і виконує функцію краще такого самого у конкурентів.

Тому цивільні в армії прагнуть вчитися, натомість від них вимагають імітації.

В армії головне – нічого не робити. Скинути на когось. Якщо щось робити, то не нести жодної відповідальності.

І це щиро культивується.

Люди стрибають по посадах, що блохи: начреч, секретчик, начперсонал, знш, зкб, старший офіцер відділу старшого штаба і далі, далі, далі… як результат: універсальний майстер танкіст-артист, пілот-водолаз, медик-механізатор, а реально – відірваний від знань і реальності космонавт.

Негативна селекція як основа розбудови війська особисто мені видається небезпечною. Це один з різновидів агресивного невігластва, коли особи, що по факту бажають виключно займати посади з більшою платнею і гарантією персональної «безпеки», роблять все, щоб здобувати необхідні для цього звання, і саме вони роблять «карколомні» кар'єри.

Проте в цьому рівнянні відсутній такий елемент як користь – користь армії, суспільству і державі.

А саме користь є орієнтиром і цінністю для колишнього цивільного.

Колишні цивільні мають приносити в армію, а наразі їх просто перемелюють жорна радянської системи.