Після початку російського повномасштабного вторгнення Україна активно просуває питання свого членства в НАТО. І хоч сьогодні переважна більшість українців підтримують цей євроатлантичний вектор Києва, так було не завжди.

Якими були відносини Києва з НАТО раніше та чому Україна досі не стала частиною Альянсу, – в матеріалі РБК-Україна нижче.

Зміст

• Коли почалися відносини України з НАТО
• Чому Україна не отримала ПДЧ на саміті НАТО 2008 року
• Коли Україна відновила рух в НАТО
• Як війна вплинула на рух України в НАТО

Коли почалися відносини України з НАТО

Фактично рух України на зближення з НАТО почався ледь не відразу після проголошення незалежності. У 1992 році Київ відвідав тодішній генсек Альянсу Манфред Вернер та запросив Україну до Ради євроатлантичного співробітництва. Того ж року Україна отримала статус країни-партнера НАТО, через рік приєдналася до програми "Партнерство заради миру", а у 1995-му схвалила першу індивідуальну програму партнерства з НАТО.

На липневому саміті у Мадриді в 1997-му між Україною та НАТО було укладено Хартію про особливе партнерство, а через кілька місяців – започатковано Комісію Україна-НАТО, яка проіснувала до 2023 року (потім її замінила Рада Україна-НАТО).

Але у 90-х про вступ України в НАТО не йшлося. Вперше про євроатлантичну інтеграцію заговорив у 2002 році тодішній президент України Леонід Кучма, і того ж року на саміті в Празі було підписано аналог Плану дій щодо членства.

Підписаний з Україною документ відрізнявся від звичного ПДЧ для кандидатів на вступ Альянс, оскільки в НАТО не надто вірили в щирість Кучми. І, як з’ясувалося пізніше, не помилились. У 2004 році Кучма змінив вектор своєї політики, виключивши положення про вступ України в НАТО з Воєнної доктрини.

Кучма був відомий своєю політикою багатовекторності, яка полягала в одночасному розвитку відносин з Росією та Заходом. Сам же Кучма називав свій підхід "політикою самоізоляції". Але намір Кучми вступити в НАТО фактично став краєм його багатовекторності.

Чому Україна не отримала ПДЧ на саміті НАТО 2008 року

Активний діалог між Україною та НАТО відновився вже у 2005 році, після приходу до влади Віктора Ющенка, який повернув євроатлантичні прагнення до Воєнної доктрини. Того ж року на Брюссельському саміті Ющенко (який був на заході єдиним представником країни з-поза НАТО) заявив про бажання України стати членом Альянсу.

Хоча вступ в НАТО не надто підтримували громадяни ( у 2006 році проти інтеграції були 63% українців ), тодішній уряд продовжував рухатися в бік зближення з Альянсом. У 2008 році президент, прем’єр та спікер парламенту направили спільний лист генсеку НАТО, в якому попросили розглянути надання Україні справжнього ПДЧ на Бухарестському саміті.

Фото: Кучма першим повів Україну в НАТО, але потім передумав (Getty Images)

Але очікування Києва від квітневого саміту в Бухаресті не справдились. Ані Україна, ані Грузія, яка теж хотіла в НАТО, не отримали ПДЧ. Замість цього Альянс запевнив Україну в тому, що вона все ж колись стане членом НАТО, і пообіцяли повернутися до питання пізніше.

І хоч формальним приводом для відмови стала політична нестабільність в Україні, справжньою причиною такого рішення Альянсу могла бути позиція Росії. На Бухарестський саміт був запрошений президент РФ Володимир Путін, який у своєму зверненні до членів Альянсу виступив проти інтеграції України та Грузії, а також натякнув на територіальні претензії щодо Криму.

Через 15 років після саміту в Бухаресті тодішня держсекретар США Кондоліза Райс розповіла, що Вашингтон та інші члени НАТО були готові надати Україні ПДЧ, але саме через позицію Путіна відмовилися від цієї ідеї.

"Того дня ми вирішили, що цього не можна робити. Попри те, що США та президент Буш були впевнені, що час надати Україні ПДЧ настав", – пригадувала вона у 2023 році.

Водночас Ющенко звинувачував Німеччину та Францію. За його словами, саме лідери цих країн, зокрема тодішня німецька канцлерка Ангела Меркель, закликали НАТО не поспішати з рішенням про ПДЧ.

"З Меркель відбувся дуже короткий, хвилин на п’ять, діалог. Вона каже: пане президенте, одна з проблем, яка нас зупиняє, це те, що на сьогодні тільки третина українців поділяють проект НАТО. Наша розмова на цьому закінчилася. Для мене аргументи, які Меркель висловила тоді, до сьогоднішнього дня не прийняті та неприйнятні. Це слабкі аргументи, на яких не могло базуватися те рішення", – розповідав Ющенко про той саміт.

А вже у 2010 році тоді ще президент Віктор Янукович зупинив рух України в НАТО та підписав закон про позаблоковий статус.

Коли Україна відновила рух в НАТО

У 2014 році після Революції Гідності та втечі Януковича з країни Верховна рада скасувала позаблоковий статус. А вже у 2018 році тодішній президент Петро Порошенко запропонував парламенту закріпити євроатлантичне прагнення України в Конституції. Відповідний законопроект схвалили у 2019 році незадовго до виборів президента.

Закріплення вступу в НАТО в Конституції пояснювали небажанням тодішньої влади допустити "реванш" у випадку перемоги проросійських сил на виборах 2019 року. Тоді, щоб відмовитися від руху в НАТО, довелося б знову змінювати Конституцію, а знайти для цього 300 голосів в парламенті було б не просто.

Після перемоги на президентських виборах Володимира Зеленського Україна ще більше активізувалася у питанні вступу в НАТО та почала вимагати ПДЧ.

Після того, як Росія почала стягувати війська до українських кордонів у 2021 році, Київ закликав НАТО надати Україні ПДЧ на Брюссельському саміті. 

Як війна вплинула на рух України в НАТО

Повномасштабне російське вторгнення змінило політику Києва щодо НАТО. Від прохань про ПДЧ український уряд перейшов до більш радикальних кроків – 30 вересня 2022 року Київ подав офіційну заявку на вступ в НАТО.

Відразу після вторгнення РФ в Україну свої заявки на вступ в НАТО подали Фінляндія та Швеція, які не отримували до цього ПДЧ. Це стало прецедентом і показало Україні, що виконання ПДЧ не є обов’язковим для вступу в Альянс.

Фото: Україна подала заявку на вступ в НАТО після вторгнення РФ (president.gov.ua)

На Вільнюському саміті 2023 року НАТО пообіцяло, що Україна стане членом Альянсу відразу ж після завершення війни. Проте Україна чекала і продовжує чекати від НАТО зовсім іншого. Замість політичних обіцянок Київ хоче отримати "політичне запрошення" в НАТО.

Воно стало б юридичною гарантією того, що Україна стане членом Альянсу в майбутньому. Проте сьогодні в НАТО немає консенсусу щодо цього. Як розповідала раніше віце-прем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, головними противниками цього є США та Німеччина.

"Формат запрошення запропонувала сама Україна як юридичну гарантію вступу в НАТО. Воно є на порядку денному. Абсолютно всі союзники підтримують це рішення, окрім двох. Оскільки ця інформація стала публічною, то тепер США та Німеччина намагаються звертати увагу на інших скептичних союзників, таких як Угорщина та Словаччина. Але ключовою є позиція саме цих двох країн", – говорила вона.

Україна хотіла б отримати запрошення в Альянсу на цьогорічному саміті у Вашингтоні, але така перспектива скоріше "нульова", аніж реальна, оскільки в США вже не раз наголошували, що таке питання навіть не стоятиме на порядку денному.

Проте, як пояснювала Стефанішина, запрошення України не прив’язане до Вашингтонського чи іншого саміту НАТО, оскільки таке рішення лідери Альянсу можуть ухвалити в будь-який час. А на цьогорічному саміті може бути ухвалена дорожня карта щодо членства України в НАТО.

Більше про очікування України від саміту НАТО у Вашингтоні – читайте в окремому матеріалі РБК-Україна.

Під час підготовки матеріалу використовувались заяви українських та американських чинних та колишніх посадовців, а також попередні публікації РБК-Україна.

Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.