"Розстріляне відродження" - це одна з найстрашніших сторінок історії України. Протягом 1930-х років сталінський режим цілеспрямовано винищував українську інтелігенцію, яка творила нашу культуру.

Велику кількість представників "розстріляного відродження" сьогодні вивчають у школах на уроках української літератури. Радянська влада вважала митців інакодумцями, небезпечними для комуністичної ідеології, тому винищувала їх цілими родинами.

Кого з українських митців вбив радянський союз, розповідаємо в матеріалі РБК-Україна (проєкт Styler).

Під час написання матеріалу використовувалися джерела: Вікіпедія, матеріал журналістів BBC про фільм "Будинок "Слово".

Микола Хвильовий

Письменник є найвідомішим представником "розстріляного відродження". Саме він став одним із засновників тогочасних літературних організацій: "Гарт", "Урбіно" (прообраз ВАПЛІТЕ), "Пролітфронт" тощо.

Усе життя Хвильовий був завзятим противником русифікації, тому до його думок прислухалися й інші авторитетні на той час колеги. Микола навіть видав цілу статтю "Україна чи Малоросія?"

У ній поет міркував, що українцям варто орієнтуватися на "психологічну Європу". Так, до речі, з'явилося відоме гасло Хвильового "Геть від Москви!" На жаль, його стаття так і не вийшла друком за життя письменника.

Навесні 1933 року письменник побував на Полтавщині, де бачив трагедію Голодомору. Пізніше заарештували його товариша та письменника Михайла Ялового.

Розуміючи, що сталіністи не дадуть вести спокійне життя, Микола Хвильовий наклав на себе руки 13 травня 1933 року в будинку письменників "Слово" в Харкові. До кінця існування тоталітарного режиму ім'я та твори Хвильового заборонили в Україні. 

Микола Хвильовий (фото: uinp.gov.ua)

Валер'ян Підмогильний

У 1920-х роках, на хвилі українізації, почав активно писати та видавати твори. Уривки його робіт опублікували в празькому журналі "Нова Україна", який видавав ще Володимир Винниченко. До слова саме цей журнал пізніше використають проти Підмогильного.

Кар'єра Валер'яна стрімко рухалася догори. Він навіть спробував себе в сценаристиці, оскільки працював над екранізацією роману "Коломбо". 

Найвідомішим твором автора є роман "Місто". У 1930 роках його в перекладі російською видали в Москві, і з того часу ситуація ставала дедалі напруженішою.

Його твори майже повністю перестали публікувати. Для порівняння протягом 1920-х років у Підмогильного були десятки публікацій, а за 1931-1943 роки - лише одна.

8 грудня 1934 року Валер'яна Підмогильного звинуватили в "участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії". Усе це він відкидав.

У 1935 році письменника відправили в Соловки на десять років. У листопаді 1937 року Валер'яна Підмогильного розстріляли.

Того дня комуністи стратили ще близько 1 000 в'язнів, серед яких були Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров та інші.

Валер'ян Підмогильний (фото: uinp.gov.ua)

Лесь Курбас

Український режисер та актор Лесь Курбас відомий тим, що заснував театр "Березіль" у Харкові. Його драматургом був Микола Куліш.

Вистав в театрі зазвичай порушували певні політичні чи філософські теми, які не завжди приймала радянська влада. Такою, наприклад, стала п'єса "Мина Мазайло" про русифікацію українських прізвищ.

За роки існування "Березіль" презентував 15 постановок. І хоча більшість із них не була зрозуміла масовому глядачеві, Курбас продовжував свою справу.

Пізніше його звільнили з театру, тож він поїхав працювати в Москву. 

У 1933 році Леся Курбаса за методичкою звинуватили в участі у контрреволюційно-терористичній. Йому також приписали намір убити другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева.

Навіть у неволі театрал продовжував створювати постановки. У жовтні 1937 року НКВС Ленінградської області одним списком засудив до розстрілу 1 825 ув'язнених. Серед них був і Лесь Курбас. 

Його розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.

Лесь Курбас перед ув'язненням (фото: uinp.gov.ua)

Михайло Бойчук

Художник почав малювати ще змалку, проте його перші роботи згоріли під час пожежі в будинку. Після років навчання Михайло поїхав до Парижа, де став одним із засновників української громади. 

У столиці Франції Бойчук приходить до думки, щоб зробити власне мистецтво "надбанням народних мас". Цього він пізніше навчав своїх учнів. Послідовників Михайла почали називати "бойчукістами".

Повернувшись до України, Бойчук створює монументальні розписи церков, реставрує давні малюнки. Варто сказати й про те, що художник брав участь у розповсюдження радянської пропаганди.

Ставши професором Київського художнього інституту, він зі своєю групою розписав агітпароплав "Більшовик", оформлював свято 1 травня 1919 року, виконав близько двадцяти портретів кооперативних і державних діячів на повний зріст для Київського кооперативного інституту тощо.

Однак надалі це йому не допомогло. 25 листопада 1936 року органи НКВС заарештували Михайла Бойчука, а 13 липня 1937 року розстріляли разом з його учнями.

Його дружину Софію стратили 11 грудня 1937 року як "шпигунку" і "дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників". Те саме сталося з більшістю учнів Михайла Бойчука.

Михайло Бойчук (фото: msmb.org.ua)

Михайло Драй-Хмара

У молодості Михайло займався вивченням слов'янських мов, тому загалом володів 19 мовами світу. Тому здебільшого його доробки складаються лише з перекладів. Власну збірку віршів поет випустив тільки одну. 

А от один твір приніс Драй-Хмарі як славу, так і неприємності.

У сонеті "Лебеді" Михайло вжив вислів "п'ятірне гроно". Тут ідеться про його друзів-неокласиків - Максима Рильського, Миколу Зерова, Павла Филиповича, Освальда Бургардта й самого Михайла Драй-Хмару.

Але саме з цього сонета почалися всі неприємності поета. Вперше його заарештували у 1933 році, проте підстав для звинувачення не знайшлося. Другий арешт стався вже за кілька місяців із засланням на Колиму.

Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не наговорив ні на себе, ні на товаришів. Перед смертю він навіть зміг урятувати молодого студента.

Коли ув'язнені бригадою працювали на вулиці, їх вишикували в одну шеренгу з 40 людей. Конвой почав розстрілювати кожного п'ятого. Поряд із Михайлом стояв студент Володя, з чиїм батьком поет дружив. Саме цей хлопець повинен був бути п'ятим.

Драй-Хмара став перед катом, сказав не чіпати юнака та плюнув йому в обличчя. У ту ж мить Михайла розстріляли впритул.

Михайло Драй-Хмара (фото: esu.com.ua)

Будинок "Слово", або як створити пекло на землі

У 1929 році, напередодні посилених сталінських репресій, у Харкові з'являється будинок для письменників "Слово". З висоти пташиного польоту будівля має форму літери "с", звідси й назва.

Наказ про будівництво віддав особисто Сталін, але доля зла жартівниця. До групи з реалізації ідеї залучили також майбутніх мешканців будинку. Таким чином вони самі працювали над створенням власної "золотої клітки".

У 1930-х роках розпочалися репресії. Автори фільму "Будинок "Слово" розповідають, що для збереження життя деякі письменники доносили на своїх колег з Будинку. 

Представники "розстріляного відродження" (фото: zno.if.ua)

Загалом репресували понад 100 українських поетів і письменників, які проживали в будинку "Слово". До цього числа також входять друзі постійних мешканців, які приїжджали до них у гості.

Найбільш промовистим фото епохи "розстріляного відродження" є світлина сім'ї Крушельницьких. Тут ви бачите 10 людей, шестеро з яких репресували та стратили протягом 1934-1937 років.

Відтоді знімок став символом винищення української інтелігенції сталінським режимом.

Більш ніж половину членів сім'ї Крушельницьких репресували чи стратили (фото з книги Валерія Трипачука та Лариси Крушельницької "Рубали ліс: спогади галичанки")

Раніше ми показували, який вигляд має квартира Ліни Костенко в Києві.

Дивіться також, які фільми за книгами варто переглянути цього вечора.