У контексті 75-річчя НАТО. Перефразовуючи: Неправильна інтерпретація Бога обіцяла Росії небагато – НАТО біля порога.

А якщо серйозно, то дійсно всю брудну роботу з мобілізації всередині альянсу зробила російська влада своєю агресивною політикою, домігшись, зокрема, розширення НАТО за рахунок раніше нейтральних країн (Фінляндії та Швеції). І, тим не менш, є питання/напрямки, за якими всередині альянсу позиція тільки формується і/або перевіряється на практиці.

1. Політична рішучість

Не тільки щодо ролі в захисті не країн НАТО, а й безпосередньо самих членів альянсу. Маю на увазі нещодавні навчання щодо задіяння (політично і технічно) статті 5 у разі потреби.

2. Однакове відчуття загроз і ризиків

Маю на увазі нещодавню пропозицію іспанського прем'єра не називати війну війною (бо це лякає), на що польський прем'єр абсолютно точно відповів, що Європа вже перебуває в передвоєнній стадії 1939 року.

3. Кооперація країн у виробництві озброєнь і оборонній сфері

Особливо з урахуванням можливого скорочення лідерства США у світі у сфері оборони.

4. Довгострокове бачення, в якому є не тільки реагування, а й попередження проблем

Не пам'ятаю достеменно, хто із західних лідерів/військових це сказав, але зі сказаним згодна: Захід не повинен сидіти і просто реагувати на нескінченний російський шантаж погрозами та сіяння невизначеностей, а діяти на випередження, коли Росія точно розумітиме, що й західні альянси можуть задіяти всю свою міць.

Можливо, на частину цих питань/напрямків буде сформульовано відповідь/позицію на липневому саміті НАТО у Вашингтоні, де буде презентовано оновлену концепцію оборони і стримування. Від позиції з цих питань, значною мірою, багато в чому, залежить і визначеність щодо перспективи членства України в альянсі.