Це буде непопулярний пост. Але я його напишу. Зараз часто думаю, який урок ми маємо вивчити цією війною? Бо ж надто висока ціна за науку…

І відповідь: стати дорослими. Як суспільство. Як нація. І зрозуміти значення слова відповідальність.

Колись ми попросили соціологів запитати в українців, яка у людей аналогія зі словом «відповідальність». Моєму подиву не було меж, коли ми зрозуміли, що переважно це негативне слово і асоціюється воно… з вʼязницею. Мовляв, скоїв щось – відповідай.

Позитивних емоцій вислів «відповідальна політика» практично не викликав. Довго думала чому?

І зрозуміла: політика досі сприймається як шоу, політики – це люди в ефірі ток-шоу, які розважають, змагаються в емоціях і словесних баталіях. Але не у звітах за свої дії і цифрах досягнень для країни.

І тому вже давніх «акторів політичної сцени» називають набридлими та списують у тираж, постійно прагнучи нових облич і емоцій. Ні, я не маю нічого проти нових облич, лише до їх відбору: це все ж мали б бути люди з досягненнями, а не нові вправні шоумени. А так не працює.

Ви знаєте, що навіть у війну люди знають переважно блогерів і речників, а не реальних героїв з їхніми подвигами? Це теж соціологія, в якій Арестович значно відоміший за Сирського.
Напевно нам час вивчити цей урок. Оцінювати політиків за досягненнями, за рівнем відповідальності. Тобто замість «набрид», аналізувати: виконав програму чи ні. На скільки відсотків? Які реальні здобутки для країни приніс. Що зробив?

Теж саме і про кандидатів у політиків. Справи, а не суто слова. Все те, що суспільно важливо.

Так, ми живемо в інформаційному суспільстві. Знають тих, кого бачать і чують. І в умовах державної цензури бачать і чують тих, кого визначає влада. Інструментів обмеження в умовах війни вистачає.

Але навіть при дуже цензурованому інфополю, треба думати: правда чи фейк, навіть якщо він так захопливо розказаний «говорящими головами»; читати першоджерела; аналізувати; вчитися критично мислити і піддавати сумнівам навіть побачене. Бо в умовах штучного інтелекту ми скоро будемо бачити дуже багато всього різного згенерованого ШІ, що здаватиметься правдою. Але фото котиків це одне, а політична заява політика – зовсім інше. І друге точно більше впливає на наше життя.

Зрештою, важливо навчитися що для нас справді важливо, а не що ми читаємо і слухаємо бо «прикольно». Або так ми хочемо втекти в якусь легку тему від жорсткої реальності. Тут яскравий приклад історія рівненського військкома, яка стала значно популярнішою за танковий бій під Авдіївкою, хоч відбувалася в один час.

Ми маємо зрозуміти, що не емоції мають керувати, а розум і право. Система закону і права.

Все інше популізм. Популізм веде суспільство до катастрофи. Це написала не я, а численні дослідники цього явища у різних країнах, які аналізували долю Венесуели, Куби та інших країн.

І так, протистоїть популізму саме відповідальна політика, коли політики відповідають за свої слова і обіцянки, а інститути виконують свої функції відповідно до закону то конституції.
Але запит на відповідальну і професійну політику формують виборці, тобто суспільство.

Це важкий урок. Але інакше ми не станемо дорослими. А в умовах війни це може закінчитися катастрофою.

І вибачте за багато літер, я знаю, що довгі тексти програють коротким відосам, але продовжую писати довгі тексти. Бо вірю в українців…