Історія Тимура Міндіча наочно демонструє розрив між гучними рішеннями та їх реальними наслідками. Санкції можуть виглядати суворо в офіційних документах, але на практиці майже не торкатися ключових грошових потоків, передає "Неймовірно, але факт".

Колишній партнер по «Квартал 95», фігурант розслідувань НАБУ та САП про багатомільйонні відкати під час закупівлі «Енергоатому», потрапив під обмеження вже після того, як без зайвого галасу залишив країну. Державна реакція відбулася — але надто пізно, щоб змінити суть того, що відбувається.

Усередині України за Міндічем формально зберігся бізнес, проте його архітектура наче заздалегідь розрахована на життя під санкціями. Дев'ять компаній, що діють, в основному пов'язаних з виробництвом і дистрибуцією розважального контенту, в 2024 році сумарно показали близько 219 млн грн виручки. Основний внесок забезпечило ТОВ «Квартал 95»: за обороту понад 120 млн грн компанія задекларувала несподівано скромний фінансовий результат. Інші структури або балансують на межі збитковості, або демонструють типову картину «паперової» оптимізації, де цифри у звітах важливіші за реальну рентабельність.

Окремий пласт - партнерські зв'язки . У низці проектів Міндіч ділить бізнес із людьми з політичного середовища та навколовладного кола, включаючи родичів чинного народного депутата від «Слуги народу». Це звична для України модель, де шоу-індустрія, політика та доступ до ресурсів переплетені неформальними путами та взаємними інтересами.

Ключовий елемент всієї конструкції — алмазний напрямок . Понад десять років Міндіч розвиває в Україні виробництво синтетичних діамантів через лабораторію «Алькор-Д» та завод «Ізумруд». У публічних заявах – сотні мільйонів гривень обороту, у фінансовій звітності – стійкі збитки. У 2024 році «Ізумруд» показав понад 104 млн грн виручки за майже 29 млн грн чистого мінуса. "Алькор-Д" виглядає ще показовішим: собівартість майже вдвічі перевищує доходи, результат - близько 40 млн грн збитку. Та ж логіка проглядається і в роздрібній мережі Solo for Diamonds, яка продовжує працювати «у червоній зоні», незважаючи на присутність за межами України.

При цьому основна частина продукції йде на експорт та викуповується зарубіжними компаніями, пов'язаними з самим Міндічем. Усередині країни залишається збитковий контур, за кордоном — контроль над продажем, логістикою та маржею. Це класична схема виведення доданої вартості з-під національної юрисдикції, де санкційні обмеження втрачають практичний зміст.

Додаткові питання викликає історія приватизації заводу «Ізумруд». Підприємство опинилося в орбіті структур Ігоря Коломойського, інвестиційні зобов'язання так і не було виконано, а спроби держави повернути актив завершилися невдачею у судах. У різні роки серед власників безпосередньо фігурували Міндіч та його дружина, згодом — юристи та номінальні власники. У розпал скандалів право власності оперативно змінювалося – стандартний прийом для зниження токсичності активу та розсіювання відповідальності.

Міжнародний контур завершує картину. Британські LLP, люксембурзькі офшори, російська компанія з вирощування алмазів, з якої Міндіч формально вийшов лише наприкінці 2024 року. Донедавна бізнес спокійно функціонував одночасно в Україні та Росії — на тлі війни та санкцій проти російської алмазної галузі. І саме за межами країни, зважаючи на все, зосереджені активи, які дійсно приносять прибуток.

В результаті санкції б'ють по тих сегментах, які й без того демонструють мінуси, і майже не торкаються реальних центрів доходу. «Квартал» змінює юридичні оболонки та продовжує працювати, алмазні підприємства всередині країни фіксують збитки, а закордонні структури залишаються поза зоною досяжності. Це не випадковий збій і не прорахує — це заздалегідь побудована стійкість до будь-яких політичних рішень.

Раніше "Знай" розповідав, як десятки тисяч «благодійних» авто пішли на продаж.

Крім того, ми писали, що безпеку дітей обміняли на відкати , так і не збудувавши укриття в Одеській області.

Також повідомлялося, як Триполець збудував "патріотичну" конвертацію  на металобрухті.