Перехід металургії, цементної, хімічної промисловості на низьковуглецеві технології потребує мільярдних інвестицій, які наразі в України відсутні.

Як повідомляє РБК-Україна, про це заявив голова Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейської Бізнес Асоціації (EBA), директор GMK Center Станіслав Зінченко.

Тому, за відсутності прагматичного підходу до декарбонізації, ми ризикуємо просто втратити промисловість. 

"У публічних дискусіях на рівні міністерств, експертів та радників від міжнародних партнерів декарбонізація економіки часто зводиться до розмов про зміну клімату, амбітні цілі зі скорочення викидів та «єдиний правильний» дизайн кліматичного регулювання як в ЄС. Такий підхід є дуже однобоким і не враховує цілей сталого розвитку. Досягнення кліматичних цілей не може відбуватися за рахунок скорочення економіки, деіндустріалізації, зубожіння населення та розвалу інфраструктури. Відверто кажучи, незаконні вирубки та зменшення кількості лісів, викиди від старих автівок в містах дають більший приріст викидів СО2 в Україні ніж промисловість", - зауважив експерт. 

Він нагадав, що декарбонізація це надзвичайно дорогий процес, який потребує масштабних інвестицій. І наразі держава не дає відповіді, де саме взяти гроші на зелений перехід.  

"Лише модернізація української металургії для переходу на низьковуглецеві технології оцінюється у 12 млрд євро. Загальна потреба в інвестиціях для виконання кліматичного плану НВВ на 2021–2030 роки, за даними Міндовкілля, становила €102 млрд, і нинішні оцінки будуть ще вищими. Водночас зростання вартості енергії, воєнні ризики, падіння промислового виробництва та руйнування інфраструктури роблять такі інвестиції практично недосяжними без підтримки міжнародних партнерів. Навіть країни ЄС, маючи доступ до дешевих кредитів та потужних фінансових інструментів, відкладають або переглядають зелені проєкти - для України ці виклики збільшуються в рази", - зауважив Зінченко. 

Він підкреслив: впровадження вимог декарбонізації без належного фінансування призведе не до модернізації, а до деіндустріалізації. Підприємства, які не зможуть профінансувати модернізацію, будуть змушені скорочувати виробництво або повністю зупинятися. Україна вже проходила це у 1990-х, коли промислове виробництво скоротилося на 80%. Повторення такого сценарію в умовах війни та майбутньої відбудови може мати катастрофічні наслідки для економіки, зайнятості, експорту та бюджетних надходжень.

"Стратегія декарбонізації не може обмежуватися встановленням обмежень і підвищенням вуглецевих платежів. Потрібна чітка фінансова архітектура: довгострокові дешеві кредити, гарантії, субсидії та спеціальні фонди для великої промисловості, де «вхідний квиток» у зелену трансформацію починається з 1 млрд євро. Наявні інструменти міжнародної підтримки, зокрема Ukraine Facility, зосереджені переважно на малому та середньому бізнесі і не здатні забезпечити модернізацію ключових промислових підприємств", - впевнений Зінченко. 

Натомість, якщо кліматична політика буде будуватися за принципом "спочатку регуляції - потім думати про гроші", Україна ризикує втратити промисловість. Лише після визначення доступних ресурсів, механізмів залучення коштів та реалістичних інструментів підтримки можна формувати зобов’язання, які не зашкодять економіці, каже експерт. 

"Декарбонізація має стати шляхом до модернізації економіки, а не до її руйнування, і вирішальним фактором тут є фінансування. Без нього зелений перехід ризикує перетворитися на небезпечний експеримент із тяжкими соціально-економічними наслідками", - резюмував Зінченко.