Днями стало відомо, що Україна матиме свій високоточний авіаційний боєприпас: одна з українських оборонних компаній успішно завершила випробування та готується до серійного виробництва такої зброї. Враховуючи, що йдеться про керований авіаційний боєприпас, його цілком коректним було б назвати "українським КАБом". Відтак, маємо перший позиційний успіх у цій площині, і це цілком можна назвати "проривом". КАБ українського виробництваОднак парадокс полягає в тому, що компанія, а вона є приватною,  розробляла зброю високого рівня актуальності для армії, самотужки, без будь-яких фінансових асигнувань розробок нової зброї з боку держави. Навіть нині, коли новий тип ударної зброї готовий до використання, держава, скоріш за усе, не виділить ресурсів на підготовку виробництва – це ж тільки для державних підприємств передбачено. І це привід нагадати про болючу проблему - держава не виділяє кошти на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, що нині найчастіше називають R&D - research and development. Хіба що, окрім затверджених на самому верху програм, як то розробка ракет. Навіть  коли приватне підприємство створювало ЗРК, від держави фінансування воно не отримувало, попри пріоритетність систем ППО-ПРО. І  своєї DARPA ми так і не маємо. Історія (не)створення українського КАБу як симптом хворобиМіноборони надає перевагу закупівлі вже готовим рішенням, та й підтвердженим у випробуваннях, рішень ОПК. До випробувань та подальшої кодифікації зброї військове відомство ставиться досить відповідально, без зволікань надає полігони, інколи озброєння та обладнання. Однак гроші на самі випробування нерідко мають знаходити самі компанії ОПК. Особливо, якщо йдеться про приватні.  Тож труднощі розробки  "українського КАБу", здається, і є найбільш яскравою, хоча і неприємною, ілюстрацією великої проблеми. Чому створення цієї зброї було і залишається настільки важливим? Нагадаємо, йдеться про застосування керованих авіаційних бомб, для чого лише потрібно  розробити лише УМПК - універсальний модуль планування та корекції. А  радянських авіабомб вагою від 250 до 500 кілограмів в українських арсеналах достатньо. Вони, звісно, дуже старі - перша із сімейства була прийнята на озброєння ще у далекому 1975 році, однак руйнівна сила цієї зброї часом шокує.         КАБ українського виробництваВ Україні щонайменше чотири компанії розробляли УМПК для авіаційних бомб. При цьому, три з них – приватні підприємства, а ще одне – "умовно державне", оскільки вже направило документи на приватизацію.  Військові супроводжують проєкт та надзвичайно зацікавлені у появі такого озброєння в ЗСУ. Але можуть лише спостерігати за процесом, хіба що фіксуючи, яка компанія виривається вперед. Бо фінансів держава на цю справу не виділяє. Відповідно, за браком коштів всі етапи зі створення "українського КАБа"  гальмуються, а виробництво дослідних зразків та самі роботи здійснюються або самими розробниками (у кого з’являються обігові кошти від інших проєктів), або завдяки допомозі небайдужих. Доводилося бачити, як представники бізнесу, просто щоб прискорити розробки, надали одному з КБ кошти на черговий етап випробувань. Вартість КАБа складає близько 25 тисяч доларів, а кожне нове випробування передбачає виробництво нового прототипу.Один з розробників (спеціалізується на системах радіоелектронного захисту авіаційних платформ від ракетної зброї) був вимушений об’єднувати зусилля шляхом створення спільного дочірнього підприємства разом ще з двома компаніями. За останній рік команда досягла успішної дальності застосування високоточного боєприпасу у 40 - 50 км. РФ, фінансуючи масштабні розробки, на початку цього року, мала дальність 60-70 км, а нині вже 130 км+. Значного прогресу у створені УМПК для КАБ досягла група молодих конструкторів з Вінниці – випробування, відомо, фінішували та, за деякими даними, цей УМПК для КАБ у 250 кг вже прийнято на озброєння. Проте остаточно не розв’язано питання його закупівлі для ЗСУ, що й стримує розгортання серійного виробництва.Військові стверджують, що до фінішу також наближається ще один розробник – досягнуто дальності планування у 63 км з висоти пуску 2000 м. І результат ще більше вражає, коли додати, що  розробник здійснює випробування авіабомби вагою 500 кг. Випробування українського КАБу, скрін з відеоЛише один розробник у червні 2025 року назвав себе публічно – це КБ "Медоїд". КБ перетворює звичайну авіабомбу на плануючу, нині продовжує знаходитись на етапі випробувань, на підставі спільного рішення між КБ та Міноборони, та рухається у бік державних, випробувань. За останні місяці (з моменту першої публічної появи українського КАБ), завдяки кропіткій роботі над системами навігації було досягнуто заданої точності влучання. Але поточна мета розробників дуже амбіційна - досягти дальності польоту при середньовисотному скиданні у 80 км, і при цьому забезпечити вибух за кілька метрів від поверхні землі.Отже, ситуація показова й виглядає не на користь нашого державного підходу: чотири колективи наполегливо працюють, значну частину зусиль спрямовуючи на пошук коштів для продовження випробувань. Держава ж просто очікує завершення R&D, ніяк не намагаючись прискорити розробку необхідної зброї.Систематизація та координація: що мала б зробити держава і що не зробилаЦілком очевидно, що на реалізацію усіх ідей державних коштів не вистачить. Однак в компетенції держави визначити найкращих та найперспективніших. Указ президента Зеленського №59/20, який передбачав створення Агентства оборонних технологій – як певного аналога американської DARPA  (Defense Advanced Research Projects Agency або Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів США) було видано ще 2020 року. Однак Кабінет міністрів України указ глави держави не виконав, та й сам Зеленський, не виключено, про нього забув. Шкода, бо віз і досі там, а армія не отримує потужну зброю, принаймні вчасно не отримує.   Створення спрощених схем кодифікації та потрапляння нових видів зброї у війська значною мірою покращило ситуацію. Але не змінило докорінно. Як це можна змінити? Розв'язання проблеми фінансування сучасного R&D для приватних компаній цілком можливо – запровадженням відповідних розрахунків на розробку та призначенням генеральних конструкторів чи уповноважених за створення тих, чи інших видів сучасного озброєння. Компанія під угоду з державою отримує необхідні ресурси, а після запуску виробу у серію, з прибутків з державою розраховується. При цьому укладення угоди – це й сигнал держави, що така зброя потрібна та купуватиметься для армії. А в разі, якщо нова зброя виявиться таки не створеною, компанія-розробник відшкодовує збитки державі. Є тут, звісно, й запобіжники. Наприклад, якщо компанія не має активів, то й претендувати на фінанси не зможе. Але, так чи інакше, коли відлік інтенсивній війні незабаром сягне чотирьох років, держава не має права лише сподіватися на зусилля "знизу", на небайдужу частину суспільства. Треба, щоб і тил почав працювати в умовах воєнного часу.Слід нагадати, що від початку широкомасштабної війни чимало міністерств і відомств ініціативним шляхом долучилося до розвитку оборонних технологій - Міністерство цифрової трансформації (Мінцифри), СБУ, ГУР МОУ, Держспецзв’язку серед кращих.  Дещо було створено як окремі ділянки національної системи, чимало досягнень відбулося "знизу" - у вигляді інноваційних рішень від підприємств. Однак, відсутність єдиного центру обумовила відставання України від ворожої Росії у цій критичній для армії сфері – саме це змушує повернутися до ідеї "єдиного центру", що координуватиме наявні ділянки. Йдеться про визначення пріоритетних для розвитку зразків озброєнь, уніфікації, стандартизації, розв’язання питання інтелектуальної власності та ще чимало іншого. Серед суміжних питань цілеспрямоване залучення коштів держави, приватного бізнесу та іноземних інвестицій у розвиток саме пріоритетних, тобто визначених головним замовником для майбутньої закупівлі, озброєнь. А в цілому йдеться про здійснення переходу держави до координації  у сфері розвитку нових, сучасних ОВТ. Так, Мінцифри з літа 2022 року (спільно з Міноборони, Генштабом ЗСУ, Держспецзв’язку) започаткувало "Армію дронів", що дозволило забезпечити дронами понад 200 підрозділів. Згодом з’явилася державна платформа Brave1, а з 2023 року вже й конкурс Drone Hackathon – перші спроби постановки завдань для промисловості, що дуже схоже на принцип роботи DARPA. збирання бойового дрона, фото: gettyimagesОднак проблемами розвитку стала обмеженість можливостей Мінцифри, фактично робота майже винятково з приватним сектором у рамках розвитку не капіталомістких проєктів. А це означає також і обмеженість вибору пріоритетних розробок. З 2022 по 2025 роки в межах платформи Brave1 пріоритетними були БАК, МРК, НРК, РЕБ. У 2025 році перелік цих напрямків  розширився до високоточних засобів ураження, БАК проти російських Shahed/Герань та спецхімії для вибухівки. Але це роботи переважно до 150 млн грн, хоча є інформація про наявність кількох проєктів обсягом до 750 млн грн, і вони начебто стосуються саме компактних ракет (те, що суспільство знає під назвою "ракети-дрони"). Платформа Brave1 – це, без перебільшення, видатний досвід ентузіастів під час великої війни, але це не ЗРК, не засоби протиракетної оборони, не крилаті чи балістичні ракети – тобто це далеко не увесь перелік необхідного, та ще й без урахування уніфікації та удосконалення найкращого.Міноборони як ключовий замовник озброєнь (з майже двох десятків, не рахуючи волонтерські організації та фонди, які на четвертий рік війни активно фінансують закупівлі озброєнь та у такий спосіб непрямо стимулюють їх розвиток), як позначено вище, досі не фінансує розробок – НДДКР або R&D. Єдина державна система розвитку технологій не створена, військово-технічне співробітництво реалізується вибірковим шляхом (наприклад ракети для ЗРК вкрай потрібні, Міноборони веде цей напрям, передусім з компаніями Франції, Італії, Бельгії).  Мінстратегпром справедливо ліквідовано – хоча наявність окремого урядового органу з розвитку оборонних технологій і промисловості був ідеальним шляхом, але призначений президентом слабкий  менеджмент згубив добру ідею.Тож що далі?Які механізми у світі існують і як працюютьНасправді логічним було б втілення ідей, які вже давно стали традиційними в Європі та Ізраїлі. Вони передбачають розвиток відповідних структур всередині Міноборони.Щодо практичних речей, то у Франції це Міністерство збройних сил, яке координує роботу DGA ("Генеральне управління озброєнь"), що виступає державним "системним інтегратором" і замовником-архітектором: веде проєктування, випробування, закупівлі й кооперацію в Європі, а також супровід експорту. Операційні потреби формує Генеральний штаб ЗС, а стратегічні рамки визначає Закон про програмування оборони з відповідним бюджетом. Це дозволяє задавати цілі, пріоритети та здійснювати переозброєння з акцентом на інноваційні рішення. Експерти вважають перевагами французької моделі досягнення технічного суверенітету і реалізацію промислової політики через DGA як "державний інтегратор", що утримує критичні технології у Франції. При цьому акценти поставлені на оперативну реалізацію НДДКР (R&D), а також на державну підтримку експорту зброї.Так само для України може бути цікавою й модель Великобританії. Вона також спирається на агентство у складі міністерства оборони та виконує роль урядового замовника/інтегратора життєвого циклу для усіх видів ЗС. Цей інститут координує розробку і закупівлю озброєнь, інновації та промислову політику. Екосистема спрямована на розвиток інновацій, технологій подвійного призначення та швидке впровадження рішень у Збройні сили. В ній діє Оборонний та безпековий акселератор із "точками входу" для інноваційних ідей від бізнесу, стартапів і наукових установ. А також Оборонний інноваційний підрозділ, який забезпечує в рамках МО управління інноваційною політикою, інтеграцією нових технологій і взаємодію з промисловістю (фокус: штучний інтелект, автономні системи, кібербезпека, космос, нові матеріали). Крім того, є спеціальний підрозділ "Інновації та майбутні спроможності" - з фокусом на впровадженні забезпечення життєвого циклу з інноваційними рішеннями; прискорену інтеграцію нових технологій у програми закупівель; управління ризиками інноваційних проєктів.Концепція виробництва безпілотних літальних апаратів, фото: gettyimagesТакож заслуговує на увагу й ізраїльська система оборонних закупівель – вона є однією з найгнучкіших моделей серед західних демократій та поєднує централізоване управління в міністерстві оборони із дуже тісною взаємодією з приватним сектором та стартап-екосистемою. Головний принцип - швидке тестування у військах, що скорочує цикл "ідея → прототип → бойове застосування". Там є й така категорія як "Термінові операційні потреби" ("Urgent Operational Needs"), яка дозволяє ГШ ЗС і МО закуповувати критичні технології без багаторічних тендерів. При цьому було підвищено роль кібер- і космічного сегмента: бюджет на розробки у цих сферах з 2015 року зріс утричі, однак було збережено збалансованість між імпортом і внутрішнім виробництвом. Наприклад, закупівлі F-35 в США поєднуються з локалізованим виробництвом компонентів, а в галузі ППО Ізраїль досяг майже повної автономії.Відверто кажучи, можна "не вигадувати велосипеда", а просто інтегрувати певні національні, народжені війною, особливості. Набагато важливішим питанням є людський фактор – хто міг би реалізувати таку ідею? Можливо, було б непогано, якби глава держави довірив таку справу "справжньому практику", тому ж Михайлу Федорову, який "зробив" Brave1 із його "хакатонами" (Hackathon). Або хоча б реальному промисловцю, що пройшов усі щаблі оборонних виробництв, на відміну від менеджерів колишнього Мінстратегпрому, яких у "оборонці" відверто називали "космонавтами". Але, звісно,  не в тому сенсі, що вони побували в космосі або  мали космічні досягнення. А в тому, що для галузі були далекими мандрівниками. Саме випадок, коли "кадри вирішують усе". Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.