Цілу осінь, коли Росія розвивала наступ на Покровськ та Куп'янськ, її пропаганда значно більше приділяла уваги висвітленню наступу саме на Куп'янськ. Це була ціла кампанія, у той час як в української аудиторії увага була прикута в першу чергу до Покровська.

Є різні версії, чого вони так підкреслювали Куп'янськ – можливо, тому що взяття Покровська було темою минулої осені; можливо, хотіли символічно «захопити Харківську область» і включити її в переговорний процес; а можливо, тому що Куп’янськ уже був один раз захоплений, а потім звільнений, і це для них важливо.

У результаті стався один із найбільш яскравих провалів рашистської пропаганди. Адже, нагадаю, Путін встиг «взяти» місто, запросити туди іноземних журналістів, перепитати під камери у генералів, чи повністю захоплене місто, отримати ствердну відповідь, нагородити за взяття міста «Зіркою героя Росії» генерал-полковника Сергія Кузовлева та… отримати відеозвернення президента України з Куп'янська. При тому, що ще зранку, в день появи відео, росіяни теж писали про свої успішні дії у Куп'янську.

Тож цікаво було подивитися, як вони викручуються з ситуації. Традиційно – якщо росіяни не готові до того, що сталося, вони випускають «хаос трактувань і версій»: їх дуже багато, вони часом протирічать одна одній. Тобто: відео фейкове і взагалі воно зняте на околиці; Україна не відвоювала Куп’янськ; і взагалі для відвоювання вона знищила найкращі свої сили.

Одразу ж почали ставити під сумнів відео, але при цьому озвучували різні версії. Навіть була інформація – хоч і дуже мало – що в кадрі двійник Зеленського. Або що це все знято в павільйоні з декораціями «95-го кварталу». Однією з найпоширеніших версій була та, що відео було знято ще у лютому 2022 року, його називали «консєрвним». Але це було геть неправдоподібно, бо виходило, що Зеленський 4 роки тому вже мав новий iPhone 17 Pro.

Далі пішли історії про «двох жінок із ЗСУ», які приїхали подивитися на локацію запису, а там було все не так, як на відео Зеленського. Мовляв, сітки та стела – пошкоджені, отже, «щось тут не сходиться». Такі придирки до деталей сіток стали в результаті головним підходом, який мав підважувати інфопривід відвідування міста президентом України. Між іншим, українські військові відзначали безпрецедентність цього вчинку, адже Володимир Зеленський перебував у небезпечному місці на відстані менше кілометра до ворога.

Зрештою, РФ заявила, що місто не контролює жодна зі сторін. А Зеленський, мовляв, був лише на околиці. Разом із тим вони почали переносити увагу на інші напрямки: забудьте про той Куп'янськ – це не головне, ось подивіться, як ми потужно наступаємо на Гуляйполе.

Почали розкручувати меседж зі «зрадою»: мовляв, у той час як влада України з PR-метою кинула всі сили на Куп'янськ, населення сидить без світла, води, опалення та газу, а краще б ЗСУ збивали ракети.

Ще один меседж: щоб відбити Куп'янськ, Україна кинула «тисячі зеків», «триста бразильців» та інших «колумбійців». Це продовження традиційної пропагандистської історії про те, що у нас тут воюють в основному іноземці: адже росіянам треба пояснити своїй аудиторії, що українці самі не здатні були б на жодні яскраві операції.

Інший досить типовий прийом рашизму, який супроводжує кожен український успіх, – нівелювати його, представляючи надалі проблеми України на фронті «помилкою Куп'янська», де, мовляв, Україна через недолугість керівництва спалила свої найкращі резерви, яких тепер не вистачатиме для оборони, тому фронт і «сиплеться». Такий прийом вони вже використовували під час дуже дошкульної для них Курської операції ЗСУ.

У цілому ж, особливо до контратаки у Куп'янську, пропаганда дотримувалася свого досить послідовного наративу. Вона випромінювала впевненість, мовляв, українські міста падають, скоро РФ і США підпишуть угоду про долю України, яка буде базована на російських вимогах, «Трамп – свой чєловєк», нагнув як Україну, так і Європу, яка, втім, лишається агресивною та готує війну. РФ, звісно, сама на Європу нападати не буде і воюватиме «лише якщо доведеться».

Але після відео Зеленського там трохи настало сум’яття, різка зміна риторики і мовчання основних фігур, що було особливо невигідно, коли вони чекали на мирний договір і переможне перемир’я.