Обговорення триває не лише у Сполучених Штатах і в Україні, а й у європейських столицях та навіть у Москві, яку відвідали американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер.

Цей тиждень також починається з переговорів. Володимир Зеленський разом із європейськими лідерами має зустріч із американськими переговірниками. Обговорюватиметься план, який уже узгоджувався українською та американською делегаціями в Женеві та Флориді. Водночас Київ підготував власний варіант, який може бути запропонований для розгляду.

Головна відмінність українського підходу полягає у прагненні зберегти контроль над усіма територіями, які нині утримують Збройні сили України. Йдеться, зокрема, про частину Донецької області, яку Володимир Путін прагне повністю захопити.

Київ також наполягає на своєму праві на вступ до НАТО й шукає формулу гарантій безпеки, яка передбачала б не лише символічну підтримку, а реальну участь союзників у разі нової агресії з боку Росії.

Питання полягає не стільки в тому, чому американці можуть підтримати українське бачення, скільки в тому, чому росіяни взагалі мали б погодитися на будь-який із запропонованих планів. Адже в Кремлі вже заявили, що значна частина пунктів навіть трампівського плану є для них неприйнятною.

Поки що складається враження, що мета Путіна – виграти час, продовжуючи війну та уникаючи серйозного тиску з боку Заходу.

Водночас не можна сказати, що йому це вдається повною мірою. Попри мирну риторику, Дональд Трамп запровадив нові санкції проти російських нафтових компаній. Крім того, з’явилися сигнали про підтримку США українських ударів по танкерах так званого "тіньового флоту".

Європейці нещодавно погодили безстрокове блокування російських активів, що відкриває шлях до репараційного кредиту для України. Тепер для цього не потрібне одностайне голосування, яке раніше могла блокувати Угорщина.

На фронті ситуація також далека від ідеальної для Путіна. Українські війська оточили окупантів у Куп’янську, хоча начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов ще кілька тижнів тому доповідав Путіну про "захоплення" цього українського міста.

Втім, уявімо, що США переконують Україну поступитися частиною територій. Як це може бути оформлено юридично?

Конституція України не допускає змін територіального устрою. Навіть проведення референдуму не гарантує підтримки таких рішень більшістю громадян. А міжнародне право, своєю чергою, не визнає змін кордонів унаслідок агресії чи анексії – саме того, що Україна переживає протягом останніх років.

Окреме питання – гарантії безпеки. Чи готові США реально вступити у конфлікт з Росією в разі нової агресії? Сьогодні немає впевненості навіть у готовності НАТО діяти відповідно до 5-ї статті у разі нападу на європейську країну. А що вже говорити про Україну? Чи буде така підтримка закріплена юридично – у вигляді ратифікованого документа?

Насправді єдина надійна гарантія – це сама Україна.

Сильна, добре озброєна держава з розвиненим військово-промисловим комплексом і власними ракетами. Україна, напад на яку завдасть Росії таких болісних втрат, що стримуватиме її від подальшої агресії. Але така держава може постати лише за умови підтримки союзників – і лише тоді, коли її не примушуватимуть до роззброєння, як того прагнуть у Москві.

Та якщо відмовитися від ідеї "демілітаризації" України, наскільки реальним залишається варіант, що Путін погодиться на мирну угоду?

Можливо, єдиний реалістичний сценарій – це виснаження російської держави. Такий розвиток подій, за якого режим Путіна більше не зможе висувати ультиматуми ні Україні, ні Заходу. І лише тоді з’явиться можливість для справжніх переговорів.

До того часу мирний процес залишається своєрідною дзиґою, що крутиться, але не просувається вперед.