Ми тихо підозрювали, що за манжетою не Четвірка Пентаклів, а Джокер. Наймудріша та наймогутніша карта. Імперативний козир глибинного народу.Тут відразу прибігають добрі люди з хитрими цифрами. Кажуть, що соціологи вирахували, що у X стільки процентів, в Y вдвічі менше, а Й не має, бідака, жодних шансів. Не хвилюйтеся і посилайте тих добрих людей разом з тими їхніми соціологами. У часи війни цифри блякнуть і брешуть."Чому?" - запитаєте ви. Тому що під бомбами та ракетами особисті симпатії та стадні міфи відступають на другий і третій план. А на перший виходить Її Величність Безпека. Страхи керують настроями глибиняк. Їм може подобатися (або дуже не подобатися) мордочка кандидата Х, але куди важливішим для них питанням є: чи при президенті Х платитимуть пенсії? Чи закон зупинятиме людину зі зброєю на порозі приватної оселі? Чи звуки тривоги й далі лякатимуть дітей? Читайте також: Вибори під час війни. Що це означає?Хліб щоденний і захист від свавілля для них важливіші за ідеї, програми і харизми. Важливіші навіть за дату Різдва і думку голови сільради.Навіть за мирних часів наш глибинний народ робив навдивовижу зважений вибір. Відкладав набік істерики, обіди, казки про "інородців" та промови вар'ятів з рішучими обличчями. Й між блатними та божевільними завжди обирав блатних. Зрештою весь електоральний досвід впирається в цей вибір: за блатних чи за божевільних. Саме тому промосковські сили не мали й не мають шансу. Навіть найправославніші з глибинних розуміють, що Пуйло – божевільний і вождь божевільних. Й десять-двадцять разів подумають, перш ніж кинуть бюлетень за ждунів московського маніяка.Нам брешуть, що умоглядний народ хоче "нових облич". Може й хоче, але не хоче. Бо "нове обличчя" - це ризик. А глибиняки уникають ризиків. Вони прагнуть звичного. Щоденної котлетки на тарілці й теплих пліток з родичем-пияком під грушкою. Це у фейсбуці вони тверді, кусючі і шукають того, хто вкрав їхні шкварки. А у ліжечку – ніжні як мармелад і смиренні, яко агнці божі. Якщо їм пообіцяють, що люди у формі (чужій чи своїй) не прийдуть відбирати в них квартирну площу і присадибну ділянку, не прийдуть їх мобілізовувати й ставити раком, вони з затятих революціонерів вмить перетворяться на прагматиків. Вони запхають колективні забобони та політичні мрії собі до дупи і скажуть: "Жеріть мої шкварки, хоч полопайтеся, але не треба мені тих пригод, ні-ні, боже збав". Тому результати виборів (якщо вони, звісно, будуть) одночасно і передбачувані та несподівані. Хтось скаже, що це "парадокс". Та ж усе наше життя – чортів довбаний парадокс. Попустіться.ДжерелоПро автора. Володимир Єшкілєв, український письменник, філософРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.