Тому, що для військових, навіть колишніх, як скажімо, генерал Келлог (при всій повазі) «10 останніх метрів – найскладніші». Якщо вирішити лише два питання (у даному випадку – вихід українських! військ з неокупованих українських територій і розділити контроль над українською (!) ЗАЕС), то все інше піде, як по маслу.

Для тих, хто робить deal з точки зору бізнесу, взагалі – не питання: там цифри додав, там прибрав – і порахував прийнятний варіант прибутків.
Для дипломатів: «якщо все не домовлено – не домовлено нічого» і це, з точки зору професійної дипломатії – не «10 останніх метрів», а свідчення неправильно обраного шляху й першого драфту (у нашому випадку – суто російські лекала) і неможливість вирішити комплексно питання при хибному підходові, який закладено з самого початку.

Тобто, міжнародні угоди мають базуватися на певних погоджених універсальних правилах і нормах і бути, як мінімум, можливими для реалізації й такими, які встановлюють нові рамки чи зобовʼязання на досить довгий період. При цьому мають бути виписані механізми контролю їх виконання, правила та умови виходу з угод у разі їх порушення та головне – угоди мають укладатися з доброю волею сторін і готовністю їх виконувати.

Якщо при напрацюванні договору про мир, питання зупинки вогню й гарантій безпеки виносяться у самий кінець (тобто не є пріоритетними), тоді це все – не про довготривалий мир, а лише про імітацію дипломатичних переговорів. Поверніть професійних дипломатів за стіл перемовин! Зі всіх сторін!