"Я ніколи не був у Львові, але знаю його вулиці, наче на них бував", - з нотками смутку розповідає мені пан Мірек, залізничник на пенсії з далекого кутка Дольного Шльонська, біля кордону з Чехією. Його мама — народжена у Львові — в таких подробицях розповідала йому про рідне місто, що картини досі у нього в голові. Тепер він чекає закінчення війни, щоб все ж таки встигнути побачити і порівняти реальність з розповідями. "Але коли ж та війна закінчиться. Ви молодці, тримаєтесь, але Путін же не зупиняється", - зітхає він. Його історія типова ілюстрація тісного переплетення наших народів. Взагалі, важко знайти людину, у якої немає якихось прародичів пов'язаних з нами. Діди-прадіди, побічні гілки і т.п.  "Ви воюєте і за нас", - це те, що я неодноразово чую від поляків. І слова співчуття, поваги та навіть в чомусь заздрості. "Наші чоловіки не такі мужні, як ваші", - нарікаєі пані, що прогулюється курортним містечком того самого Шльонська. Мій досвід трохи контрастує з популярним шаблоном про погіршення польсько-українських стосунків. Я не можу стверджувати, що він є універсальним, як і не можу і списати його  виключно на власну "бульбашку", оскільки співрозмовниками є різні люди різного віку. Щоправда, з одного регіону, максимально далекого від кордону з Росією, де після 1945-го оселилось багато уродженців України, Білорусі та Литви. Але це не означає, що проблем немає. І враження, що чим ближче до кордону з Україною, тим їх більше: фермерські акції минулого року тому приклад. Останній рік то тут, то там, в інформаційному полі вибухає якийсь скандал, пов'язаний з польсько-українською темою. Іноді він йде від якоїсь конкретної події. Але частіше — від вирваних з контексту фраз, надуманих акцентів, або взагалі вигаданих байок. І тільки сліпий не бачить, хто розпалює цей вогонь.Російські спецслужби активно вербують наших співвітчизників, які проживають в Польщі. Це, м'яко кажучи, не покращує наше реноме. Саме українців затримали за підпали торгових центрів та диверсії, українців оголосили у розшук за пошкодження залізниці у жовтні цього року. "Вони розмовляють російською мовою, і їх важко відрізнити від росіян", - розмірковує політолог на польському ТБ, коментуючи інцидент з підривом на залізниці наприкінці жовтня. Мені стає ніяково. Засилля російської мови з вуст українських біженців — це теж реалії Польщі. Вони вчать польську, але не користуються українською. І яким чином молоді здорові чоловіки на дорогих машинах приїхали після початку війни, — це теж одне з риторичних питань, на які я не маю відповіді: фактор багатодітності явно не є переважним. Ці та інші нюанси роздуваються, перетворюючись на віртуальні провокації та використовуються для антиукраїнських настроїв: ніде правди діти, вони все ж існують.Але тут хочу згадати художника Ройтбурда, який у 2013-му на питання — чи є на майдані антисеміти — відповів: безумовно. І поки журналіст приходив до тями, продовжив: “Чи є антисеміти в більшості? Безумовно ні. Але це всенародна революція, і тому тут є представники всіх”. Отже, чи є поляки, які ненавидять українців? Так. Чи є українці, для яких ляхи — споконвічні непримиренні вороги, від яких чекати лише підступу? Так. Але відсоток таких затятих — невеликий, і не має критичної маси, щоб вплинути на суспільну думку і тим більше на взаємини двох народів.Чи бувають простими стосунки у сусідів, не тільки країн, але й у людей? Традиційно намішане всяке. Але коли є загроза, сусіди об'єднуються. Гасять полум'я разом. Сумно-красива кінцівка фільму "Вогнем і мечем" резюмувала широким глядацьким масам, що стається, коли ми скубемося, і хто від цього виграє.  Зараз саме такий момент екзистенційної загрози. В який ми або разом, або програємо. І це двосторонній шлях. Щобільше, саме ми, українці, певним чином тут за "старших", бо ми досвідченіші щодо підступів російської пропаганди, дезінформації, і — свідомі мети РФ — нашого знищення. Тож маємо не піддаватися на провокації, і терпляче вибудовувати захист від емоційного впливу. Ви ж теж читали в наших соцмережах: а що поляки такого зробили в повномасштабну — на біженців їм дає гроші ЄС, це їм вигідно, вони мріють Львів забрати тощо.Тим, хто скаже, а що вони такого зробили для нас, хочу запитати: а чи багато донецьких ви прихистили після 2014-го? У своїх квартирах, з дітьми, собаками й морськими свинками? Чи зустрічали донецько-луганські поїзди з бутербродами і чаєм? А в Польщі у 22-му було саме так. На хвилиночку, від 2022 року — це 5 млрд, з яких 3 млрд на озброєння. В Ряшеві найбільший хаб, який забезпечує нас зброєю. Польща підтверджує свою підтримку України в ЄС… Тому огульно поширюючи тезу про антиукраїнськість поляків, не варто забувати про все це.Моя знайома Агата з Варшави самотужки ганяє машини на фронт, і цю постійну працю перервало лише народження дитини. До речі, син Анни Герман — відомої польської співачки часів ПНР — теж їздив до нас з волонтерськими вантажами, але воліє не афішувати свою місію.Допомога України для тисяч поляків — це рутинна праця. Але я не читаю про це у наших медіа.І найнебезпечніше, це такі гойдалки — через заяву якого-небудь популіста-політика перекреслювати все добре, що існує між нами. Знецінювати реальні зусилля реальних людей. Не розуміти контексту тих чи інших заяв. Роздмухувати їх до вселенських масштабів. І — робити аналогічні емоційні вкиди зі свого боку, підкидаючи полінця у вогонь протистояння.Під час передвиборчої кампанії Кароль Навроцький наговорив багато чого, що нам не сподобалось. Але зараз він відмовився зустрічатися з Орбаном після його візиту до Москви. Виступив проти 28 пунктів "миру" та заявив, що "москалеві віри немає". Чіпляймось саме за це! Не забуваючи, де його слова щодо України були недоречні, але приділяючи не меншу увагу тому, що він зробив чи сказав на нашу користь. 10% "Конфедерації" - не означає, що саме така кількість виборців непримиренно проти України. Знову таки, виключно власні спостереження, почутий діалог двох студентів: він за Менцеля, вона за Тшасковського. Його аргумент — і ПіС, і Коаліція вже були при владі і нічого хорошого не зробили. Набридло. Тож хай буде щось інше, нове. Аргументи дівчинки: не можна забороняти аборти, тому проти ПіС і за Тшасковського. Все. Питання України, Росії — для них взагалі не стояло. Звичайно, я можу понарікати на недалекоглядну молодь ("а от ми в їх час!"), але ми теж були в меншості (попри те, що зараз “поліно” виборювання незалежності, виявляється, тягнуло все більше і більше), в разючій меншості в масштабах всієї країни. І цікавлять людей податки, доступність медицини, ціни на електрику. У передвиборчих програмах їхніх кандидатів ми виловлюємо тільки слово “Україна”, а вони, місцеві, все інше. Навіть якщо в їх квартирах жили українці чи вони й досі займаються волонтерством.І знову таки, перед тим, як кидати каміння про недалекоглядність сусідів, згадайте: скількох наших співвітчизників ще до 2022 не цікавило нічого на перспективу та вже 100 разів обстьобану "какая разница". Гжегож Браун однаково антиукраїнський, антисемітський і антиєвропейський. Зазвичай всі три "анти" дивним чином поєднуються. Влітку у Польщі була справжня істерія щодо нібито загрози перекидання мусульманських біженців з Німеччини та ґвалтувань, які зазнають польки від іноземців. Там не фігурували українці, але все йде у згаданій вище зв'язці. І забезпечує певну кількість голосів таким політикам. Марчін з Кракова — доросла людина з вищою освітою — всерйоз вважав, що портрет Бандери на футболці у центрі міста — це виключно, щоб продемонструвати полякам "кузькіну мать". Що Бандера для нас символ антиросійського, а не антипольського протистояння, він був не в курсі. Водночас анонімні канали йому повідомляли, що злочинність серед мігрантів сягає космічних розмірів, але це ретельно приховують. І в другому турі він проголосував за того,  хто "не допустить такого мігрантського хаосу як в Німеччині"... Тепер він починає аналізувати свою фб-стрічку і не без гордості ділиться: “Ось, дивись, це ж, мабуть, вкид?” А там допис якоїсь анонімної групи зі словом "патріоти" у назві, із цитатою нібито української волонтерки про те, що якщо поляки будуть погано ставитись до українців, доведеться палити магазини. Звісно, такого інтерв'ю з такими словами в зазначеному українському джерелі я не знайшла. Але за підпали торгових центрів затримали українців, вони зізнались, що працювали за завданням ФСБ, тож змішати все докупи не так і важко. Активність російських тролів в соцмережах сягнула такого розмаху, що восени польські силові відомства нарешті забили на сполох. Масштаби диверсійної роботи РФ в інтернеті змусили звернути увагу на проблему, яку раніше, на жаль, не помічали. В протистоянні пропаганді існують вже випробувані алгоритми — і це вже завдання польської влади. Але з боку України — не треба хоча б підігрувати. І роль медіа та авторів з багатотисячною аудиторією у соцмережах тут теж важлива. Ми всі пишемо про розсипане зерно (звісно, це неподобство, яке не треба замовчувати). І уникаємо інформації про проукраїнські висловлювання чи акції. Такий же закид можна звернути й до польських ЗМІ. Марчіна налякали Бандерою на футболці, у нас роздули "страшилку" про котвіцу (якір) на формі в охоронця Дуди: під цим символом відбувалось насильницьке переселення українців після Другої світової... Але для поляків — це символ варшавського антифашистського повстання, і ніяких інших сенсів вони в це не вкладають...Тож народний порив братерства 2022-го має бути дороговказом і для України, і для Польщі. Попри тісні контакти, нам треба більше спілкуватися та знати один про одного. Об'єктивно, а не у варіації переказів та ще й за методичкою російських спецслужб. Зі суспільствами треба розмовляти. Потрібен діалог в широкому розумінні. Пошук того, що об'єднує, а не загострення того, що може викликати суперечки. Нерідко однієї неформальної розмови вистачає, щоб пояснити те, що загрожувало перерости у конфлікт.Мова не йде про те, що треба поступатися якимось принциповими речами, але — про те, щоб намагатися розуміти один одного, шукати діалог. І головне — не грати на руку Росії: бо загострити наявні суперечності, налаштувати один проти одного, та ще й профінансувати радикалів — це їхня робота. На якій вони "набили руку" протягом століть. І доля як України, так і Польщі це красномовно підтверджують. Чесно — я не дуже розумію заборон на ексгумацію. Бо зрештою, це гуманістичний чин. Як і не розумію докорів щодо назв наших вулиць. Але на не меншу увагу заслуговують теми, де ми разом. Діалог. На рівні професійних зв'язків. На рівні громад. Обмін блогами, інформацією на суспільні теми. Досвідом (хоча б як протистояти тій самій роспропаганді). Зрештою, нам конче потрібне іномовлення польською мовою. Спілкування не лише політиків чи істориків. Точніше — далеко не їх. Хоча саме історикам слід віддати певні теми.Минулого тижня у Львові відбувся форум Via Carpatia. Як міні модель діалогу. Українцям і полякам є довкола кого об'єднуватись. Письменник і фольклорист Станіслав Вінценз — етнічний поляк, який оспівував українську Гуцульщину. Українець Василь Мудрий був віцеспікером польського Сейму у 30-ті роки й будував такий діалог... У Києві народились, вчились Ярослав Івашкевич, Доленга-Мостович та багато інших.  "Нам варто створити спільний підручник з культури", - запропоновано на форумі, адже культурний вектор — європейський — у нас спільний. А ще, історики нагадали, що всі поразки Польщі — виключно через нехтування українським фактором. Іншого не дано: з російського ярма ми маємо вистрибувати разом. І хайпові заголовки та нехтування позитивними прикладами цьому ніяк не допоможуть.Про авторку: Ярослава Наумова, журналістка, керівниця відділу комунікацій ЕспресоРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.