В Україні стартував один із наймасштабніших екологічних переходів за всю історію промисловості : набув чинності закон «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення». Підприємства мають три роки, щоб подати заявки на інтегрований довкіллєвий дозвіл, а надалі – перейти на найкращі доступні технології та методи управління (НДТМ). Однак за відсутності реальних механізмів підтримки цей процес може обернутися не екологічною модернізацією, а деіндустріалізацією, попереджає президентка Асоціації професіоналів довкілля (PAEW) Людмила Циганок.

За її словами, сьогодні підприємства справді активніше замислюються над НДТМ, але між бажанням модернізуватися та здатністю профінансувати зміни – прірва. Умови воєнної економіки, руйнування, необхідність інвестувати в енергетичну безпеку, логістику та відновлення потужностей роблять масштабні екологічні інвестиції майже недосяжними без державної та міжнародної підтримки.

Експертка наголошує, що впровадження НДТМ потребує мільярдних капітальних вкладень, довгих кредитних ресурсів, грантів, технічних центрів та програм модернізації – словом, так, як це було під час євроінтеграції Польщі, Чехії, Румунії та інших країн Східної Європи. Саме тому НДТМ стали для них шляхом розвитку, а не вироком для старої промисловості.

В Україні ж поки що бізнес отримав лише закон і зобов’язання, без фінансових інструментів переходу. «Ми ризикуємо втратити промисловість під вивіскою правильних європейських слів», – каже Циганок. На її думку, без доступних кредитів, механізмів співфінансування, підготовки кадрів та жорстких технічних критеріїв реформу може підмінити «екологічний секонд-хенд» – завезення застарілого обладнання під виглядом модернізації, або просто закриття промислових підприємств.

Серед головних викликів перехідного періоду експертка називає інвестиційну невизначеність воєнного часу, критичний дефіцит інженерних кадрів, ризики завезення непридатних технологій та слабку систему контролю. Тож держава має вирішити: або НДТМ стануть інструментом розвитку з реальними перехідними механізмами, або ж перетворяться на тригер вимушеного згортання частини української промисловості.

«НДТМ це правильний курс. Але без часу, грошей і технічної підтримки ми ризикуємо модернізувати економіку не вперед, а вбік – шляхом зникнення підприємств, а не їх оновлення», – підсумувала Циганок.

Як відомо, ухвалений літом закон про викиди відразу викликав хвилю критики серед експертів та активістів. Головних застережень три: нереальні терміни модернізації промисловості, закладені у законі, економічний тиск на підприємства, та ігнорування реалій воєнного часу в Україні. Експерти нагадали, що навіть у стабільній та заможній Європі перехід на НДТМ здійснювався понад 20 років. Україні ж влада дає лише 7 років – при тому, що закон навіть не має ніяких уточнень щодо закінчення воєнного стану, який відіграє значний вплив на інвестиції та економіку.