Дискусії про мляві перспективи зростання економіки в Європі точаться щонайменше від початку століття, але у 2020-х вони набули невідкладного характеру. І річ не тільки у вторгненні Росії в Україну, яке показало небезпеку залежності від імпорту енергоносіїв, а й у зміні адміністрації в США, що змусило європейців замислитися над тим, як вони зможуть гарантувати своє процвітання, безпеку та суверенітет у майбутньому.

Крім того, оскільки Америка і Китай вирвалися вперед у перегонах штучного інтелекту (ШІ) – а багато хто вважає його новою технологією загального призначення, подібною до інтернету – відсутність динамізму в Європі рівнозначна надзвичайній ситуації.

Проблема не тільки в часто згадуваному відставанні Євросоюзу від США за рівнем подушних доходів. Європа вже давно відстає технологічно: у неї дуже мало глобально визнаних лідерів в економіці цифрових платформ, у розробках штучного інтелекту, у нових космічних перегонах та в інших галузях, що будуть важливими для конкурентоспроможності та безпеки в XXI столітті.

Європа сильно залежить від передових технологій, створюваних в інших країнах, і вона не здатна забезпечити таке зростання економіки, яке необхідне для фінансування її стратегічних цілей і майбутніх зобов'язань. Вона перетворилася на хрестоматійний приклад важливості конструктивного руйнування, тобто витіснення менш продуктивних фірм інноваційними конкурентами. Відмовтеся від цього, і помірне зниження перспектив зростання економіки стане лише початком ваших проблем.

За всіх своїх успіхів як торговельної та регулюючої сили Європа залишатиметься вразливою, якщо її інноваційна діяльність не досягне таких самих темпів і масштабів, як у США, Китаї та інших країнах.

ШІ має потенціал генерувати нові знання та ідеї (крім виконання широкого спектра послуг і традиційних виробничих функцій), тому він цілком може стати мотором подвоєної потужності для конструктивного руйнування, яке в підсумку забезпечить зростання економіки.

Важливість передових інновацій підвищується в міру наближення економіки до технологічних рубежів. Але для проривних інновацій треба збільшувати інвестиції в дослідження і розробки, цього недостатньо.

Як підкреслюється в доповіді "Майбутнє європейської конкурентоспроможності", підготовленій для Єврокомісії колишнім президентом Європейського центрального банку і прем'єр- міністром Італії Маріо Драгі, цей континент застрягне на неквапливому середньому рівні інновацій, якщо не доб'ється значного прогресу на трьох головних фронтах :

• усунення всіх бар'єрів, що заважають появі повністю інтегрованого ринку товарів і послуг;
• створення адекватної фінансової екосистеми, яка заохочуватиме компанії брати на себе довгострокові ризики (починаючи з венчурних капіталістів та інституційних інвесторів, як-от пенсійні фонди та пайові фонди);
• проведення промислової політики, сприятливої для інновацій і конкуренції, у ключових галузях, включно з енергопереходом, обороною і космосом (зокрема ШІ), біотехнологіями.

Європа не просто уникає промислової політики під приводом проведення антимонопольної політики, а й робить акцент на конкуренції між наявними фірмами всередині Європи, водночас приділяється мало уваги виходу на ринок нових гравців, а також конкуренції за межами Європи, починаючи зі США і Китаю.

Вихід на ринок нових інноваційних фірм з інших країн світу – це фактично і є суть конструктивного руйнування, яке потрібно Європі для прискорення економічного зростання. На початку 2000-х Джузеппе Ніколетті і Стефано Скарпетта з ОЕСР показали, що зростання продуктивності в США в основному досягалося завдяки заміні старих, менш ефективних фірм новими, інноваційними, а в Європі приріст продуктивності в основному відбувався всередині вже існуючих фірм. Багато з нинішніх проблем Європи можна пояснити цією базовою відмінністю.

Якщо говорити ширше, Європі потрібно оновити свою економічну доктрину, яка перетворила її на гіганта регулювання, але при цьому на бюджетного карлика. Насамперед, виконуючи встановлене Маастрихтським договором обмеження дефіциту бюджету, влада має припинити враховувати інвестиції, що стимулюють зростання економіки, так само, як і різні програми поточних держвитрат (пенсії, допомоги тощо).

Крім того, вони повинні допускати розумні заходи промислової політики, зокрема, для стимулювання конкуренції та інновацій. Нарешті, країнам єврозони слід дозволити колективні запозичення заради інвестицій у нові технологічні революції за умови, що ці країни демонструватимуть дисципліну в управлінні держвидатками.

Сприяння конструктивному руйнуванню і проривним інноваціям у Європі потребуватиме додаткових заходів, що сприятимуть релокації працівників із відсталих галузей у передові, а також компенсації короткострокових збитків через структурні реформи. Саме тому я підтримую данську модель "гнучкого соцзахисту" (flexicurity), коли держава виплачує зарплату звільненим працівникам, поки вони проходять перепідготовку та шукають нову роботу. Промислова революція на базі ШІ потребує не меншого.

Саме європеєць, Йозеф Шумпетер, зрозумів центральне значення конструктивного руйнування для економічного розвитку. Сьогодні європейці повинні не тільки підтримати цей процес, а й зробити його інклюзивним і соціально прийнятним, якщо вони хочуть процвітати в майбутні роки і десятиліття.

Філіп Агіон – лауреат Нобелівської премії з економіки 2025 року, професор Коледж де Франс і Лондонської школи економіки, співробітник Центру економічної ефективності (CEP).

Copyright: Project Syndicate, 2025. www.project-syndicate.org