Український Парламент увійшов у 14 сесію із багажем викликів, які нависли над ним зі всіх боків. З одного — дедлайни євроінтеграційних зобов'язань і постійний тиск зовнішніх партнерів, які очікують від Верховної Ради рішень. З іншого — внутрішні кризи: недовіра від суспільства та ряд політичних скандалів.

Кількісні показники парламентської роботи лише підкреслюють цей стан напруги. Зокрема, збільшилась кількість процедурних порушень і кількість зареєстрованих законопроєктів з одним підписантом.

Зовні це може здатись сплеском активності, проте за цифрами дедалі частіше ховається не результативність, а перевантаження системи. Парламент опиняється у ситуації, де має підтримувати темп реформ на фоні низької спроможності оновити власні механізми роботи.

Експерти Лабораторії законодавчих ініціатив проаналізували ці процеси у Верховній Раді за 13 сесію через кількісні дані.

Розбираємося, як цифри показують реальний стан законодавчої машини, як змінюється динаміка її роботи під тиском війни, євроінтеграції та суспільної недовіри. А також — чи вдається Парламенту залишатися ефективним центром ухвалення рішень у таких умовах.

Детальніше про основні особливості роботи Верховної Ради за 13-у сесію — у парламентському Моніторингу Лабораторії законодавчих ініціатив.

Парламент зберігає спроможність, але працює на знижених обертах

Парламентська динаміка 2025 року виглядає стримано — і ця стриманість не випадкова, це підтверджують кількісні показники.

Після кризи, спричиненої спробою ліквідації незалежності антикорупційних органів у липні 2025 року, Верховна Рада увійшла у фазу певного спаду: серпень традиційно малопродуктивний (примітка автора: до початку повномасштабного вторгнення серпень був місяцем відпусток для народних депутатів. Після початку повномасштабного вторгнення, народні обранці офіційно відпусток не мають, але практика перерви у роботі на частину серпня зберігається. Так, у 2025 році, Парламент планував взяти перерву з 22 липня до 20 серпня). Тривожніші сигнали ж нікуди не зникли і восени.

За вересень–листопад 2025 року Парламент ухвалив лише 38 законів (примітка автора: дані за 14 сесію розглядаються за період з 2 вересня до 10 листопада 2025 року) — суттєво менше, ніж за аналогічний період 2024 року (58 законів).

Для порівняння: за цей же період 2023-го року (10-та сесія) ухвалено 46 законів, це сесія, яка мала рекордно низьку кількість ухвалених. Тобто навіть за мірками воєнного часу нинішній результат свідчить про спад, який сигналізує про поступове виснаження Верховної Ради або ж про те, що криза після липневих подій триває.

Втім цифри показують, що цей спад виник не на порожньому місці . Під час 13 сесії, Рада показала найнижчу продуктивність за усі "весняні" сесії. І, якщо тенденції продовжуватимуться, 14 сесія закріпить новий рівень "нормальності": коли менша кількість ухвалених рішень уже не виглядає винятком, а стає правилом.

Втім навіть за таких умов Парламент здатний ухвалювати стратегічно важливі рішення . Серед прийнятих законів — №14048 (щодо забезпечення законності та прозорості діяльності органів місцевого самоврядування), необхідний для отримання фінансової підтримки від ЄС в межах Ukraine Facility, та ще один євроінтеграційний законопроєкт — №13202-1.

Загалом ці показники свідчать про функціональну спроможність Парламенту виконувати свої законодавчі функції. Верховна Рада здатна діяти, проте в умовах постійного навантаження та політичної втоми — щоразу з меншим запасом енергії і з необхідністю більшого обсягу часу.

Євроінтеграційний вимір: від швидких перемог до складних рішень

Коли Україна у червні 2022 року отримала статус кандидата на членство в ЄС, Парламент опинився на порозі великого перетворення. Від Верховної Ради очікували не просто політичної підтримки курсу на ЄС, а щоденної, системної роботи — ухвалення десятків законів, які мали б наблизити українське законодавство до acquis Європейського Союзу.

Більш ніж через два роки після початку переговорів про вступ треба подивитися правді в очі: швидкий старт не гарантує такого ж по темпу проходження всієї дистанції.

Щоб прискорити євроінтеграційний процес, у липні 2022 року Рада ухвалила постанову №2483, яка запровадила окрему процедуру для розгляду відповідних законопроєктів. У кожному комітеті мали з'явитися підкомітети з питань адаптації законодавства до права ЄС. Це був важливий, але проміжний крок — своєрідна "надбудова" над Регламентом, яка так і не зазнала офіційних змін.

Паралельно Парламент намагався прискорювати розгляд євроінтеграційних ініціатив іншими засобами: знято вимогу про проведення аналізу регуляторного впливу, у планах законопроєктної роботи 2024 та 2025 років з'явилися окремі розділи, присвячені адаптації до права ЄС, а після оновлення сайту ВРУ у 2025 році з'явилася можливість відстежувати проходження законопроєктів із євроінтеграційною позначкою.

Ці рішення дійсно допомогли частково прискорити процес на перших етапах. Однак доволі швидко стало зрозуміло, що без законодавчої зміни у Регламенті, такий "прискорювач" не працюватиме вічно.

Наприклад, в 2022–2023 роках Парламент ухвалював десятки євроінтеграційних законів (26 за восьму сесію, 22 за 9-ту). Але кожною наступною сесією їх ставало все менше: лише чотири за 10-ту, 16 за 11-ту, 12 за 12-ту, дев'ять за 13-ту, і лише один — за першу половину 14-ої сесії. Водночас середній час розгляду таких законопроєктів поступово зростає. Це може бути ознакою втоми (про що також говорять народні депутати), втрати консенсусу та постійного зростаючого рівня складності рішень.

"Очевидні" євроінтеграційні рішення вже ухвалено. Далі залишаються складніші, технічно насичені законопроєкти, які вимагають довшого погодження як всередині Парламенту, так і за його межами.

Тривалість проходження таких законопроєктів також зросла. Якщо на восьмій сесії від реєстрації до ухвалення проєкти законів в середньому проходили за 403 дні , то на 13-ій — вже за 573 дні . Протягом 14-ої сесії ухвалено наразі лише один закон, він проходив процедуру понад 150 днів .

Динаміка змінилася. Швидкий темп — безумовно позитивна ознака. І хоча євроінтеграція має бути оперативною, але якість та пропрацьованість рішень мають бути у пріоритеті. Українському Парламенту варто врахувати власний досвід та визнати: кожне рішення у цьому процесі потребує міжінституційної координації й політичної волі.

Нові кроки потребуватимуть більше часу. Тож варто говорити з суспільством та міжнародними партнерами щодо реалістичних термінів виконання зобов'язань.

Євроінтеграційний процес і далі відбуватиметься у "палаючих" дедлайнах, якщо очікування щодо прийняття оперативних рішень будуть відірвані від практики "на місцях".

"Тихе" вето Президента

Проблемним аспектом законодавчого процесу є також порушення Президентом України конституційної норми щодо підписання ухвалених Парламентом законів. Вочевидь ця проблема лежить за межами самого Парламенту, але на кричущі показники не можна не реагувати. Окрім очевидного важеля — тихого вето — контролю над рішеннями Парламенту, його порушення загрожує визнанням неконституційними законів, підписаних у такий спосіб.

За результатами тринадцятої сесії, щонайменше кожен другий ухвалений протягом 13 сесії закон або підписано з порушенням конституційних строків, або взагалі досі не підписано (54%). Це найвищий показник за усе дев'яте скликання, можливо, і за весь час. Так, наприклад, закон № 3291-ІХ щодо заходів, спрямованих на погашення заборгованості на оптовому ринку електричної енергії, Парламент ухвалив у липні 2023-го, Президент же підписав його лише в січні 2025 — після 518 днів очікування .

На сьогодні 43 закони залишаються не підписаними та не ветованими взагалі . Усі ці закони знаходяться у "законодавчому чистилищі" і досі немає реального розуміння, що взагалі робити з такими законами. Автори Конституції вочевидь такої ситуації просто не могли уявити. Така практика створює небезпечний прецедент.

Підписання закону — не символічний, а конституційно визначений етап законодавчого процесу. Коли Президент просто "тримає" законопроєкт у шухляді, він фактично отримує додатковий, не передбачений Конституцією, інструмент впливу на Парламент, який є більш "тихим", ніж вето.

Серед причин порушення термінів підписання можуть бути і політичні мотиви, і обмежена спроможність бюрократичного апарату. Так, у турбулентних умовах воєнного стану на момент підписання закон міг втратити свою актуальність, але така кількість невчасно підписаних законів вимагає не пояснення, а реагування.

Баланс контролю та законотворчості

Протягом 13-ої сесії "Години запитань до Уряду", коли міністри звітують перед Верховною Радою, тривали сумарно понад 11 годин — це найбільший показник за час повномасштабного вторгнення.

Зросло використання ще одного контрольного інструменту Верховної Ради — депутатських запитів: за 13-ту сесію депутати подали їх рекордну, для часу воєнного стану, кількість — 303.

Кількість, як відомо, не завжди дорівнює якості. Говорячи про контрольну функцію Парламенту складно зберігати баланс. Позитивним є те, що депутати все ж активніше користуються наявними інструментами контролю. Теза про їхню повну неспроможність контролювати дії Уряду була б несправедливою. Однак обсяг невикористаних можливостей вражає.

Плани з посилення контролю за Урядом, затверджені Постановою ВРУ ще у 2016 році, так і залишилися планами.

Нові інструменти, які хотіли запровадити у девʼятому скликанні, як от інтерпеляція, теж залишилися в статусі законопроєктів. Інструменти, неважливо — старі чи нові, мають приносити результати. Але з цим теж не склалося: ні профільні комітети, ні Рахункова палата (яка є інструментом парламентського контролю) не помітили проблем у роботі виконавчої влади, які вилилися у відставку міністрів Галущенка та Гринчук.

"Законодавчий спам"

Законодавчий спам є системною проблемою Верховної Ради. Це масове подання великої кількості законопроєктів без належної підготовки, підтримки чи реальних шансів на ухвалення, але перевантажують парламентську систему та імітують законотворчу активність.

Ситуація зараз, на перший погляд, є неоднозначною. Велику кількість зареєстрованих законопроєктів можна частково пояснити їх перереєстрацією через зміну Уряду. Однак, якщо розглядати депутатські ініціативи, то ситуація дещо інша. Ключовим індикатором спаму є рекордна частка проєктів законів з лише одним підписантом — 45% від усіх зареєстрованих депутатами. Це найвищий показник за усі сесії дев'ятого скликання . Фактично майже кожен другий документ подавали без підтримки колег, що свідчить про майже нульовий шанс на підтримку в залі.

Парламент може й справляє враження гіперактивної інституції з великою кількістю нових ініціатив, але близько половини з них мають майже нульові шанси стати законами.

Верховна Рада залишалась функціональною та справлялась з виконанням своїх обов'язків, попри усі виклики принаймні до останніх подій, пов'язаних із корупційним скандалом, який підсвітила операція "Мідас".

Як Парламент вийде із нинішньої кризи — питання відкрите. Втім ознаки системного інституційного виснаження помітні вже давно. А аналіз кількісних даних дозволяє підсвітити конкретні проблеми, вирішення яких є критично важливим для подальшої роботи найдовшого в історії незалежної України скликання.

Багато залежатиме від того, як інституції, зокрема Верховна Рада, вийде з цієї кризи, а саме від ефективності роботи парламентських органів, наприклад Тимчасової слідчої комісії (ТСК) з питань економічної безпеки, та рішень Офісу Президента.

Вже помітна швидкість роботи ТСК яка за тиждень після обшуків провела відкрите засідання з НАБУ, САП та ключовими посадовцями та антикорупційного комітету, який розібрав скандал на своєму засіданні ще через тиждень.

Скандальних міністрів Парламент вже звільнив. Єрмака звільнив Президент. Те, як призначатимуть нових, стане новим іспитом для Верховної Ради. Якщо ситуація повториться і ці міністри не відчуватимуть відповідальності перед Парламентом як суб'єктом їх призначення, тоді ситуація з їх підзвітністю теж не зміниться.

Говорити про демонстрацію надзвичайної стійкості та спроможності інституції до прийняття рішень можна буде, якщо законотворчий процес не зупиниться, а у Верховній Раді працюватиме функціонуюча більшість.

Перетворити нинішню підтримку системи "на плаву" на поступовий рух уперед допоможуть реалістичні очікування щодо євроінтеграції, зменшення "законодавчого спаму", посилення парламентського контролю та, головне — успішне проходження нового "шторму".

Андрій Ворона , аналітик Лабораторії законодавчих ініціатив