Знавці історії пам’ятають лінію Керзона – ту, що після Першої світової війни народилася у кабінетах Антанти й у підсумку позбавила нас Закерзоння: Лемківщини, Надсяння, Холмщини та інших етнічних земель на користь Польщі. Знавці політики, своєю чергою, чудово в курсі про теперішню "лінію Віткоффа" (спецпосланника Трампа) – створену у кабінетах Трампа і Путіна, яка має позбавити нас Донбасу та південних земель уже на користь Росії.Читайте також: Дипломатичний вирок: як 8 грудня 1919 року Антанта подарувала Польщі українські землі та як згодом цим скористався СталінПрезидент США знову демонструє невдоволення Володимиром Зеленським, який шукає опори в європейських союзників, аби не йти на територіальні поступки – на пряму вимогу вивести українські війська з Донеччини. Бо, як відомо, апетит приходить під час їжі. То що ще завтра захочуть від нас?Саме тут і починаються граблі історії: щоразу, коли великі гравці сідають за стіл і розкладають карти, українцям пропонують роль фішок, які можна пересунути без їхньої згоди. Але останні дванадцять років довели – ми вже давно не об’єкт, а суб’єкт історії.На жаль, це право оплачено ціною десятків тисяч життів – якщо не сотень. Це страшне питання, але воно все частіше звучить: а якщо погодитися? Чи припиниться щось?Давайте чесно. Коли хтось у Вашингтоні чи Москві креслить лінії на мапі, він не думає, що для українців це не абстракції. Це домівки, коріння, могили предків, наші міста й села. Чи думали про це творці лінії Керзона? Чи думають нинішні автори нових "умовних ліній" на сході? Навряд. Для них важливі забаганки власних лідерів, які хочуть увійти у свою спотворену версію історії або здобути премію за "миротворчість".Але який сенс Путіну зупинятися, навіть якщо Україну змусять прийняти ці умови? Путінська система існує завдяки війні. В ідеалі він би воював до кінця життя. Бо що росіянам дасть захоплення частини Донбасу? Або навіть усієї України? Вони, мов стародавні кочівники, прагнуть все дальшого руху на "ненависний Захід": грабувати, калічити й підживлювати власне зранене его. Та зрештою будь-яка змія рано чи пізно кусає себе за хвіст.Тим часом західні політики знову закликають українців "бути реалістами". Пора, мовляв, "подумати про мир", "піти на компроміс". Але чомусь ці реалісти ніколи не пропонують поступитися своїми землями. Мир завжди будується коштом когось іншого. І компроміси вони шукають на чужих територіях.Так було напередодні Другої світової, коли Захід до останнього дотримувався політики умиротворення Гітлера. Чехословаччина – це Україна навпаки. Адже від повномасштабної війни у 1938 році врятувала лише залежність Чехословаччини від волі своїх західних союзників, які геть не хотіли вмирати за далеку і чужу їм країну та провокувати німців. Чехословацька громадськість була готова до цього, але чеські політики розуміли, що самостійно вони приречені перед силою, яка у 10 разів була більшою за їхню. Тож, будучи "чемними учнями" Заходу, без єдиного пострілу вони погодилися на свою пасивну долю. Країну розчленували і вона швидко зникла як самостійний суб’єкт.Фюрер виправдовував це "німецькими територіями", але насправді прагнув війни з Заходом і поширення свого нацистського вірусу. Це була його месіанська манія. Путін має ту саму – маніакальне бажання розширювати владу.І цього боїться Трамп. Бо Кремль має понад 5 тисяч ядерних боєголовок, і він прагне задобрити Путіна ціною українських територій. Але мова вже не лише про Донбас. Нова стратегія нацбезпеки США чітко сигналізує: Америка готова відступити з Європи і сфокусуватися на своїй півкулі. Саме цього й хоче Путін – залишитися сам на сам зі слабкими європейцями, які без американських солдатів почувають себе беззахисними. А ще Трамп дає "зелене світло" на розмороження російських активів, скасування санкцій, тобто готовий винагородити агресора й перегорнути всю систему післявоєнної безпеки, повернувши світ до епохи імперій, які ковтали слабших, доки не зіштовхувалися одна з одною.Тож чи не є це просто відтягуванням неминучого? Адже вся західна розвідка вже роками кричить: Кремль готується до війни з НАТО. Якщо так – тоді всі ці "мирні домовленості" варті рівно стільки, скільки, за переказами, казав німецький канцлер Бісмарк: договори з росіянами не варті навіть паперу, на якому вони написані.Однак, що робити далі? Це питання, як дамоклів меч, висить тепер не лише над Україною, але й всією Європою.Спеціально для ЕспресоПро автора: Юрій Мартинович, журналіст ЕспресоРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.