Те, що зараз відбувається навколо нас, дуже нагадує мені досвід переговорів під час двох воєн — у В'єтнамі та Афганістані. У Південному В'єтнамі США підтримували уряд, на який нападали комуністи за підтримки Китаю та Росії з півночі. Після того, як на зміну президентові Джонсону в США прийшов президент Ніксон, він наполегливо прагнув вийти з непопулярної війни. Президентом Південного В'єтнаму був Нгуєн Ван Тхіу. Ніксон і Кіссінджер змусили його піти на переговори з Північним В'єтнамом, хоча всі знали, що комуністи не дотримуватимуться жодних угод.

Паралельно з офіційними переговорами Кіссінджер вів таємні перемовини з комуністами, намагаючись переконати їх хоча б тимчасово виконувати можливі домовленості — до наступних президентських виборів у США, на яких Ніксон збирався переобиратися. Кіссінджер називав це "інтервалом".

На офіційних переговорах комуністи відмовлялися виводити війська з тих регіонів Південного В'єтнаму, які вони окупували. Американці переконали президента Тхіу погодитися на це, пообіцявши натомість гарантії безпеки у вигляді зброї та фінансової підтримки.

Президент Південного В'єтнаму був змушений підписати цю угоду, покладаючись на американські гарантії. Ніксон отримав те, чого прагнув, — виграв нові вибори, після чого вивів решту американських військ із В'єтнаму. Через кілька місяців Північний В'єтнам порушив перемир'я і напав на Південний В'єтнам.

У розпал боїв американський Конгрес відмовився надавати подальшу фінансову та військову допомогу. Ба більше, американці змусили президента Південного В'єтнаму Нгуєн Ван Тхіу піти у відставку, оскільки це було умовою комуністів для укладення нового перемир'я.

Однак відставка президента не лише не зупинила наступ комуністів, а навпаки — прискорила його, і невдовзі Сайгон впав. Світ пам'ятає трагічні кадри евакуації з даху американського посольства. Через понад пів століття подібні картини повторилися в аеропорту Кабула. І цього разу обставини, що передували катастрофі, дуже нагадували події у В'єтнамі.

І там, і там Америка прагнула швидкого завершення війни. І там, і там вона довірилася сторонам, яким не можна було довіряти. В обох випадках США дали гарантії безпеки, які так і не були виконані. І у В'єтнамі, і в Афганістані це закінчилося повною катастрофою.

Паралелі з нинішньою українською ситуацією очевидні. Але Україна має бути не об'єктом, а суб'єктом процесів, що відбуваються, і з урахуванням історичного досвіду сама визначати свою долю.

Існує принципова різниця між Україною, Південним В'єтнамом та Афганістаном. Україна, на відміну від останніх, не втратила волю до опору. І якщо ті країни повністю залежали від США, то за Україною стоїть Європа, для якої життєво важливо підтримати Україну.

Міхеіл Саакашвілі