Це як повісити на паркан червону шмату й очікувати у відповідь від бика лагідної сумирності. Для Америки Маркарова – та сама червона шмата, збудник, непереварювальна постать.

Наша послиня з самого старту перемістилася в нижні ряди дипломатичних кіл США, бо перше, що пані зробила у Вашингтоні – відкрила свій ресторан у лакшері-районі, зареєструвавши його на мужа, ще й почала його рекламувати на офіційній сторінці посольства. А в розряд відкритих ворогів потрапила після того, як умудрился в сам розпал президентської гонки повезти Зеленського на військовий завод у Пенсильванії, де цей візит став виборчим заходом демократів. Після цього штат, що вагався, став трамповим.

Маркарова єдина в уряді зберегла за собою посаду міністра фінансів при переході влади від Порошенка до Зеленського. Бо добре вміє вести бухгалтерію кліки: при Януковичі очолювала банк Клюєвих, при Порошенку – його мінфін, при Єрмаку – спочатку фінанси, потім Америка.

Призначати таку фігуру на сферу, де визначальними є зовнішні контакти з тими ж американцями (спонсорами, інвесторами) – це відкрито нехтувати репутацією держави в третіх очах.

У Зеленського навіть не кадровий голод – а кадрова пустка. В них є лише одна затерта колода відвертих пройдисвітів, яку будуть тасувати й сувати по колу з глибокою вдячністю, що коло кругле й нагадує знак безконечності.