Казахстан і Каспійський трубопровідний консорціум.

Через добу після того, як росіяни підірвали один із причалів морського термінала КТК (підтверджень іншого – як не було, так і немає), послідувала офіційна реакція Казахстану у бік України. Ну, і наша відповідь.

Хочу сказати, що поки що мені подобається рівень дискусії. Казахстан відреагував вранці в неділю на рівні заяви представника МЗС. Україна відповіла на рівні заяви представника МЗС.

На наступному раунді можна обмінятися думками керівників транспортних підприємств або завідувачів відомчих бібліотек. І бажано – вночі. Тому що ескалація дипломатичних реакцій – точно проти інтересів Казахстану.

Підкреслю ще раз.

Казахстан не сприймається в Україні як недружня держава. Незважаючи на членство в ОДКБ і весь комплекс зв'язків з Росією. Бо українці чітко розуміють, в якій ситуації перебуває казахський народ.

Більше того – ми з високою ймовірністю знаємо, що чекає Казахстан у майбутньому, як тільки ми відіб'ємося від Росії. Тому розвиток дружніх і прагматичних відносин, про що заявив наш МЗС, це не порожній звук.

У той же час в Україні вміють працювати з фактами.

Факти у тому, що:

• Росія контролює в КТК 51%. Ця труба – під контролем Росії, назви її хоч тричі міжнародною;
• 51% – це «Транснефть», «Лукойл» і «Роснефть». Всі – під міжнародними санкціями;
• Крім часток «Лукойлу» в проєктах на території Казахстану, Росія експортує через КТК мільйони (6-9 млн як мінімум) тонн нафти на рік з прикаспійських регіонів РФ і Північного Кавказу за квотою «Роснефти»/«Транснефти». Це – на 100% російська нафта, жодної краплі «міжнародних» домішок навіть формально;
• Все це генерує для РФ сотні мільйонів доларів надходжень до бюджету, з якого фінансується війна проти України.

Більше того. Казахстан залишається одним з основних маршрутів поставок до Росії товарів, що підпадають під санкції, для забезпечення війни. Не кажучи вже про різного роду «паралельний імпорт», який підтримує російську економіку. Не кажучи вже про інфраструктуру для трансакцій. Список можна продовжувати.

Незважаючи на все це, в Україні повністю відсутній публічний запит завдати Казахстану якоїсь шкоди. Вести діалог і доносити нашу позицію – так, шкодити – ні.

Я спостерігаю за публікаціями у медіа та соцмережах Казахстану. Неозброєним оком видно угруповання, які намагаються розігріти антиукраїнську істерію і посварити. Це точно не в інтересах Казахстану. Раз Астана хоче користуватися бонусами від економічної взаємодії з ослабленою Росією – неминуче доведеться взяти на себе ризики партнерства з агресором і російськими військовими злочинцями. Поки в Україні фокус суспільної уваги на кроках Акорди у бік диверсифікації. Але наші казахські друзі повинні розуміти.

Наприклад, 30 листопада вночі по житлових кварталах передмістя Києва – Вишгорода – Росія завдала три удари БпЛА з касетними боєприпасами. Є жертви. Єдине завдання таких боєприпасів – вбити і покалічити якомога більше людей. Тобто, немає навіть натяку на «військову мету». Це свідомий військовий злочин Росії.

У цих умовах громадяни України не мають настрою розбиратися у нюансах того, чому через Казахстан йдуть комплектуючі на російські військові заводи, де виробляють ракети і БпЛА, і чому потрібно толерантно ставитися до підконтрольної Росії труби, яка оплачує військове виробництво і найманців. Фокус може змінитися. Упевнений – росіяни постараються це зробити, так само як вони зараз намагаються загострити ситуацію у Казахстані. Тому важливо розуміти пріоритети.

Чим чіткішою буде позиція Казахстану у питаннях санкцій, тим простіше буде говорити про необхідність враховувати інтереси. І навпаки.
І МЗС України має рацію – ми не чуємо від влади Казахстану публічного засудження російських ударів по мирних українських містах. Якщо не буде балансу заяв – ось це точно «дія, що завдає шкоди двостороннім відносинам Республіки Казахстан і України».

Очікуємо від казахської сторони вжиття дієвих заходів щодо недопущення подібних інцидентів у майбутньому.