Якщо коротко: Залужний підкреслює, що питання "як закінчиться війна" – занадто складне, щоб покладатися лише на прогнози або інформаційні сигнали. Він наголошує, що кінець війни залежатиме одночасно від ситуації на трьох фронтах – військовому, економічному та політичному. Якщо провал станеться хоча б на одному з них – це може лише створити передумови до завершення, але не гарантує його.

Далі Залужний вводить радикальні критерії успіху та поразки: за його визначенням, "перемога" – це не просто звільнені території, а розпад так званої "Російської імперії". А "поразка" – це повна окупація України через її розпад. Все інше, на його думку, – не перемога, а просто продовження війни.

Однак він також визнає, що далеко не завжди війни закінчуються чітким "виграшем" однієї сторони і "програшем" іншої. Залужний допускає сценарій, за якого війна може завершитися багаторічним перемирʼям або "замороженням", що дасть Україні шанс на відбудову: політичні реформи, економічне відновлення, зміцнення держави, боротьбу з корупцією – і фактично, створення "надійної" держави перед новим етапом.

* * *

Є кілька речей, які, на мою думку, варто обговорювати ширше.

Перше. Якщо ми говоримо про розвал Росії – це не те, що станеться "само собою". Історія не працює інерційно. Розпад імперії можливий тільки тоді, коли над цим системно працюють: дипломатично, інформаційно, економічно, через безпекові союзи, через тиск і створення умов, які роблять імперську модель нежиттєздатною.

Просто чекати, поки Росія сама розвалиться, – це стратегічна ілюзія.

Друге. Залужний правий, що військовий, економічний і політичний фронти взаємопов’язані. Але нам потрібна справді чітка синхронізація цих трьох напрямів, а не три паралельні всесвіти.

Війна – це не лише про ЗСУ (хоч вперше в цій колонці Залужний піддає критиці процес бюджетування армії у 2021 році). Це і про інституції, і про економіку, яка має працювати на оборону, і про політику, яка має не заважати, а забезпечувати рамкові рішення та союзників.

Третє. Україні давно пора визначитися з великою та малою стратегіями. Не лише реагувати на події, а формувати власну лінію – довгу, послідовну, продуману.

Тут варто згадати Сунь-цзи. Він писав не лише про війну – він писав про стратегію як мистецтво перемагати ще до початку бою. Це і про вміння прораховувати, і про розуміння, що мир теж має бути інструментом стратегії, а не просто паузою між боями.

Ми маємо перестати існувати у форматі "день-у-день" і перейти до мислення категоріями десятиліть. Лише так можна перемогти імперію (якщо ми дійсно цього хочемо) – і на полі бою, і в історичній перспективі.