Виявилося, що кияни отримують абсолютно різний рівень безпеки залежно від того, в якому районі вони живуть. Укриття будуються за різними стандартами, а матеріали для ліквідації наслідків атак зберігаються не там, де мають бути. Ковалевська наполягає на негайних змінах, адже кожна хвилина може коштувати життя.

Скільки стандартів, стільки й проблем

У столиці нарешті почали говорити про те, про що мовчали занадто довго. Виявляється, модульні укриття, які встановлюють у різних районах Києва, настільки відрізняються один від одного, що створюють неприйнятну ситуацію. Як кажуть, сім разів відмір, один раз відріж, але в даному випадку вимірювати було просто нікому.

На черговому засіданні робочої групи з опрацювання питань надання допомоги киянам, які постраждали від терористичних атак, було піднято питання, яке давно просилося на порядок денний. Людмила Ковалевська, яка очолює цю групу, не обійшла гострі кути і прямо заявила: тендерні умови та технічні характеристики укриттів у різних районах настільки різняться, що це можна назвати хаосом.

Одні кияни отримують укриття з вентиляцією, опаленням і кондиціонуванням, а інші змушені задовольнятися мінімумом. Хтось має комфортні умови для перебування під час тривоги, а хтось ледве вміщається у тісному приміщенні без елементарних зручностей. І все це в межах одного міста, однієї столиці.

Єдиний стандарт як питання справедливості

Людмила Ковалевська не стала дипломатично обходити проблему. Вона чітко сформулювала позицію: у Києві має бути єдиний стандарт укриттів. Люди мають отримати однаковий рівень захисту, незалежно від того, чи живуть вони в центрі чи на окраїні. Вентиляція, опалення, кондиціонування, технічні вимоги мають бути уніфіковані для всіх районів без винятку.

Як кажуть, закон однаковий для всіх, і в даному випадку це правило має працювати без компромісів. Адже коли лунає сирена повітряної тривоги, не має значення, хто ти і де живеш. Важливо лише одне: чи є у тебе безпечне місце, де можна сховатися і зберегти життя.

Робоча група вже дала конкретне доручення районним державним адміністраціям і Департаменту муніципальної безпеки: розробити єдину специфікацію для модульних укриттів. Це не просто формальність на папері, це документ, який визначатиме стандарти безпеки для всіх киян. Готове рішення планують розглянути на наступному засіданні, а потім передати на затвердження до Ради оборони Києва, де остаточне слово буде за мером Віталієм Кличком і начальником КМВА Тимуром Ткаченком.

Матеріали є, але їх немає там, де потрібно

Якщо з укриттями ситуація складна, то з матеріальним забезпеченням ліквідації наслідків ворожих атак справи йдуть ще гірше. Як виявилося, у Києві взагалі немає системи складів у кожному районі. Здавалося б, елементарна логіка підказує: матеріали для швидкого реагування мають зберігатися якомога ближче до місць можливого використання. Але насправді все не так.

Сьогодні основна частина матеріалів, необхідних для ліквідації наслідків обстрілів, зберігається на двох великих базах за межами столиці. OSB-плити, плівка, інструменти, все те, що потрібно для швидкого закриття вибитих вікон або дверей, лежить десь далеко. А коли трапляється біда, кожна хвилина на рахунку. Люди сидять у холодних квартирах, вітер задуває через розбиті вікна, а матеріали їдуть із-за міста годину чи дві.

Людмила Ковалевська говорить про це відверто і без прикрас: у нас є люди, у нас є ресурси, але у нас немає усталеного порядку. Райони повинні мати власні склади, щоб ліквідація наслідків була оперативною. Це не прохання, це вимога, продиктована реальністю, в якій ми живемо.

Перелік матеріалів застарів ще до того, як його почали використовувати

Ще одна проблема, яка стала очевидною під час засідання робочої групи: чинний перелік необхідних матеріалів не відповідає реальним потребам після ударів. Хтось колись склав цей список, затвердив його, і всі користувалися ним, не замислюючись про те, чи актуальний він сьогодні.

Але життя не стоїть на місці, і характер ворожих атак також змінюється. Те, що було потрібно рік тому, може виявитися недостатнім зараз. А те, чого не було в переліку взагалі, раптом стає критично важливим. Саме тому зараз формується оновлений список матеріалів, який враховує реальний досвід і потреби.

Цей список буде переданий до Ради оборони Києва для затвердження. Після цього Департамент муніципальної безпеки зможе закуповувати матеріали у потрібних обсягах і розподіляти їх між районами. Не на папері, а в реальності. Не коли-небудь, а вже зараз.

Найвразливіші потребують особливої уваги

Окрема проблема, про яку не можна мовчати, стосується найвразливіших категорій киян. Літні люди, особи з інвалідністю, ті, хто фізично не може самостійно встановити вибиті вікна чи двері, залишаються наодинці зі своєю бідою. Вони чекають допомоги, але система не завжди встигає відреагувати швидко.

Уявіть собі пенсіонера, який живе на п'ятому поверсі без ліфта. Після обстрілу у нього вибило вікно. Як він сам зможе підняти важкі плити, встановити тимчасову конструкцію, закріпити все так, щоб зберегти хоча б якесь тепло в квартирі? Правильно, ніяк. Тому допомога таким людям має бути не просто можливою, а гарантованою і швидкою.

Людмила Ковалевська наголошує: система повинна працювати так, щоб найвразливіші кияни отримували допомогу першими. Це не просто гуманність, це обов'язок міста перед своїми мешканцями.

Час діяти, а не обговорювати

Все, що прозвучало на засіданні робочої групи, не є новиною для тих, хто стикається з цими проблемами щодня. Але тепер ці питання винесені на офіційний рівень, і це вже перший крок до змін. Як кажуть, краще пізно, ніж ніколи, але в даному випадку краще вчасно, ніж пізно.

Кияни заслуговують на те, щоб їхня безпека не залежала від того, пощастило їм жити в центральному районі чи на окраїні. Вони заслуговують на те, щоб після обстрілу допомога приходила не через день, а через годину. Вони заслуговують на те, щоб система працювала як годинник, а не як хто коли встиг.

Людмила Ковалевська і робоча група, яку вона очолює, роблять все можливе, щоб ці зміни відбулися. Тепер слово за тими, хто приймає остаточні рішення. Кияни чекають, і чекають не просто так, а тому що їхні життя залежать від того, наскільки швидко і ефективно місто зможе їх захистити.