Активізація чергової фази «мирного процесу» триває вже тиждень. Спробуємо зібрати, що нам відомо.

1. Жодного мирного плану не існує

Документ, який усі сприйняли як «план США», насправді є дипломатичним non-paper – робочою чернеткою із переліком тем, щодо яких сторони мають знайти компроміси. Це не був план, не був узгоджений документ і не мав потрапити у пресу.

Після зливу чернетки у медіа адміністрація США погодилася трактувати його як «план», але, схоже, у Білому домі його ніхто не читав: американський президент прямо заявив, що США не наполягають на жодному з його пунктів.
Зрозуміло, що ніхто не очікував, що Україна це підпише.

У документі стільки провалів, помилок і неграмотно прописаних формулювань, що він потребує суттєвого переписування. Але щоб процес пішов швидше, чернетку передали Зеленському під час візиту американських генералів, а Трамп і Рубіо публічно заявили: «тепер це наш план, працюємо за ним».

2. Первісні позиції збігаються з вимогами Кремля приблизно на 85%

Американці цього не приховують: чим більш «проукраїнською» стає угода, тим менше шансів, що Путін її підпише.
США виходять з припущення, що війна не завершиться без угоди з Путіним.

Адже навіть припинення вогню вздовж лінії фронту без угоди не зупинить російські удари по містах. Це перетворить війну на нескінченну – зі зрозумілими наслідками для України та Європи.

Тому логіка США проста: компроміси має робити Україна, бо інакше угоди не буде. На що погодиться Росія – поки що не розуміє ніхто.

3. Що може змусити Путіна підписати угоду

Є три основні важелі. По-перше, поступки Заходу. Саме цим пояснюються згадки в чернетці про повернення Росії до G8, часткове визнання російськими певних анексованих територій України, амністію за воєнні злочини і зняття частини санкцій.

По-друге, економічний тиск. Санкції США проти Роснефти й Лукойла, а також дискусія щодо законопроєкту Ліндсі Грема про переведення санкцій на постійну основу – це сигнал, що Вашингтон має намір посилювати тиск, а не згорнути його.

По-третє, Китай. Без китайської економічної підтримки Росія не може вести війну. І вперше за час війни Китай окремим пунктом згадав Україну у пресрелізі МЗС після розмови Сі з Трампом. Пекін підтримав «зусилля щодо досягнення миру», але наполягає, щоб угода усунула «усі першопричини конфлікту» – формулу, яку кожен трактує по-своєму. Раніше нашу країну згадували лише через кому.

Чи дасть це результат – питання відкрите. Але відчувається, що для Путіна це одна з останніх можливостей завершити війну на більш-менш прийнятних для нього умовах. Далі США входять у виборчий цикл, і шансу на більші поступки може вже не бути.

4. Чи підпише Путін угоду?

Ймовірність є, але дуже низька. Путін переконаний, що він перемагає у війні, а переможців не зупиняють мирними угодами. Вони самі диктують їхні умови. Це логіка всіх ультиматумів російського диктатора останніх років.

Переговори щодо відредагованої версії угоди тривають, але що там зараз – невідомо. Російські чиновники нижчих рангів, які сьогодні отримали відредаговану версію угоди, вже назвали її нежиттєздатною. Офіційні заяви Кремля, швидше за все, будуть аналогічні. Все це каже, що шанси закінчити війну цією угодою не дуже великі.

Очевидно, це розуміє і наша влада, через що Зеленський каже, що задачею України в цьому процесі є «збереження ключового союзника». Тобто спокійно, технічно відпрацювати текст. Далі США передадуть його Москві – і там, із дуже високою ймовірністю, він і помре.