Справа Епштейна може безпосередньо вдарити по репутації теперішнього президента Сполучених Штатів Дональда Трампа. Наскільки ця справа є серйозною? Як це може загалом відбитися на реальній репутації і президента, і Сполучених Штатів як держави в міжнародних справах?Я вважаю, що багато неприємностей, у яких опинився Трамп, стали наслідком його власних дій. У 2024 році він активно закликав оприлюднити всі матеріали, пов’язані з Епштейном. Згодом він змінив позицію та заявив, що не хоче робити їх публічними. Однак тиск не зменшився, а навпаки — посилився, особливо з боку його прихильників, які переконані, що у справі Епштейна було приховано важливі факти.Тепер тиск його електоральної бази змусив його знову змінити позицію, тому я не думаю, що це питання вичерпане. Це лише породжує запитання про те, що саме Трамп намагається приховати. Якщо він стверджує, що не має до цього стосунку, то чому просто не оприлюднити ці матеріали? Політичний тиск на нього триватиме, і значна частина шкоди, яку він отримує, спричинена його власними рішеннями.У будь-якому разі я, як медійник, розумію, що це може завдати репутаційного удару надзвичайної сили. Водночас є інформація, що росіяни активно розробляли в агентурному плані це середовище і пропонували свої послуги. Отже, російський слід у плівках Епштейна і матеріалах Епштейна.Сумніваюся, що у розпорядженні Міністерства юстиції чи ЗМІ зараз є які-небудь докази цього. Навколо Епштейна існує багато спекуляцій і конспірологічних припущень про те, на кого він міг працювати та чи мав зв’язки зі спецслужбами.Цій темі приділяють багато уваги, але, наскільки мені відомо, жодних підтверджених фактів немає. Мені здається, що Епштейн був просто глибоко аморальною людиною. Те, що ми дізнаємося про нього, є настільки жахливим, а кількість його жертв такою великою, що люди шукають інші пояснення. Але, на мою думку, він просто був дуже злою людиною.Якщо це правда і росіяни справді намагалися тиснути чи впливати на американську зовнішню політику, це було помітним у Гельсінкі під час дивної зустрічі між президентом Трампом і Путіним, де Трамп виглядав не надто добре. Потім відбулася зустріч в Анкориджі на Алясці. І от зараз, якщо російський вплив був, то він може себе проявити в подальших перемовинах стосовно, зокрема, долі України.Я думаю, неприємна правда в тому, що Дональд Трамп дивиться на міжнародні відносини як на мережу особистих симпатій і дружб, і вважає, що між ним і Путіним існує особливий зв’язок.Путін, як і Сі Цзіньпін чи Кім Чен Ин, ніколи не сприймав це у таких категоріях, але Трамп саме так вибудовує своє ставлення до них.Путін, будучи колишнім офіцером КДБ, майстерно використовує свої навички, щоб маніпулювати Трампом. І, як я вже казав, у Кремлі бачать у ньому, за висловом Леніна, “корисного ідіота”. Вони чудово розуміють, як на нього впливати, і роблять це надзвичайно ефективно.Ми маємо не менший скандал, ідеться, зокрема, про корупційний вибух в Україні. Антикорупційні органи НАБУ та САП активно комунікують з американськими правоохоронними органами. Я не знаю, наскільки глибокою є ця співпраця, але я думаю, що у Вашингтоні знають значно більше, ніж знаємо ми в Україні. Адміністрація Дональда Трампа може впливати на рівень скандальності цієї справи в Україні. Сполучені Штати можуть, наприклад, порушити кримінальні справи щодо корупції у вищих ешелонах української влади.Гадаю, що питання корупції в Україні має політичний вимір як усередині країни, так і у Сполучених Штатах. Багато тих, хто виступає проти надання допомоги Україні, посилаються на корупцію як на підставу для відмови у підтримці в умовах російського вторгнення.Саме тому важливо, щоб була впевненість у доброчесності українських правоохоронних органів та у тому, що президент Зеленський справді виконує свою передвиборчу обіцянку боротися з корупцією.Я також переконаний, що Сполучені Штати мають допомогти Україні у цих зусиллях не для політичного впливу, а для зміцнення довіри до того, що антикорупційні кроки українського уряду є серйозними та послідовними.А наскільки серйозно можуть тиснути представники американської адміністрації на наших українських адміністраторів із вищого державного апарату? Це не буде напряму, але можливість тиснути є. Якщо скандал стосовно розкрадання американських коштів буде в Америці надзвичайно потужним, постане питання, чи буде адміністрація Трампа підтримувати Україну ще менше. І це надзвичайно серйозна загроза для нас.Багато залежатиме від того, як розгортатимуться події на полі бою. Я переконаний, що в Конгресі зберігається дуже сильна двопартійна підтримка продовження і навіть розширення допомоги Україні — як через співпрацю з НАТО, так і безпосередньо з урядом у Києві.Попри всі розмови про скандали і те, скільки часу вони забирають із політичного порядку денного у США, варто пам’ятати, що рівень підтримки України в Конгресі залишається високим. Хотілося б сподіватися, що внутрішньополітичні процеси в Америці не похитнуть цю підтримку.Мені насправді хотілося б, щоби цього всього не було – ані справи Епштейна, ані масштабної корупції в наших ешелонах влади. У будь-якому разі ми бачимо послаблену позицію американського президента і послаблену позицію України. Путін не збавляє темпів тиску і водночас починають говорити про чергові раунди перемовин. Які можливі наслідки послаблення американських і українських позицій на переговорах з росіянами?Я вважаю, що Кремль розраховує на виснаження України на полі бою. Не думаю, що Путін зараз зацікавлений у переговорах. Він сприймає війну як довгу боротьбу і переконаний, що час працює на Росію.Він також упевнений, що Трамп не зможе суттєво наростити американську підтримку України. Це стало зрозуміло після саміту на Алясці, подальшої телефонної розмови між Трампом і Путіним, а також після заяви Трампа про те, що він не надаватиме ракети "Томагавк".З погляду Москви, я не бачу готовності до переговорів у будь-якому форматі, навіть за умов, коли позиція України може послабитися, тому що довгострокова мета Путіна — і він говорить про це вже понад двадцять років — полягає не просто у захопленні додаткових територій. Він прагне відновити Російську імперію. І, на його думку, попереду в нього ще довгий шлях.Путін демонструє Європі та загалом у світі, що він готовий піднімати рівень ескалації. На днях сталася потужна диверсія в Польщі, на щастя, без людських жертв. Але це є свідченням того, що Путін готовий піднімати рівень ескалації. І він у такий спосіб намагається лякати і європейців, і американців. У публічній сфері Сполучені Штати демонструють свою готовність відповісти симетрично на будь-яку російську військову провокацію. А якщо говорити про певні факти, то йдеться, зокрема, про послаблення американської військової присутності в Центральній Європі. Що це, на вашу думку, означає?Я думаю, що Путін намагається посилити розкол всередині НАТО — це давня стратегічна мета і Радянського Союзу, і сучасної Росії. Він упевнений, що підтримка Китаю, який стає для Москви надзвичайно важливим партнером як у Європі, так і на Близькому Сході, посилює його позиції. Путін і надалі шукатиме слабкі місця в альянсі та намагатиметься залякувати європейців і американців. Це органічна частина його більшої геополітичної стратегії.Саме тому Кремль не демонструє жодного реального інтересу до добросовісних переговорів. Натомість нам слід зосередитися на тому, щоб Україна отримала достатню військову спроможність, аби завдати поразки російським силам на полі бою.Лише тоді, коли російські війська будуть змушені відступати, а не просуватися вперед, Путін стане справді зацікавленим у переговорах. І саме в такому моменті Україна матиме найпотужніші важелі впливу.Для мене певним тривожним індикатором стала заява G7. Формально лідери Великої сімки визнають і непорушність українських кордонів, і міжнародне право. Але водночас говорять про те, що відправною точкою для перемовин з Російською Федерацією може стати поточна лінія фронту, – і це доволі тривожний сигнал. Як це відіб'ється загалом на ситуації?Я ніколи не вважав, що Україні варто погоджуватися на припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту з подальшими переговорами. Я переконаний у цьому вже давно, адже, навіть якщо Путін цього не визнає, саме Росія отримала б найбільшу вигоду від такого сценарію.Фіксація припинення вогню по теперішній лінії зіткнення дала б Москві можливість заморозити конфлікт, затягуючи переговори без реального змісту й кінцевого результату, і поступово перетворити цю лінію фронту на новий де-факто кордон між Росією та Україною.Для України це серйозний ризик, і уряд повинен враховувати його максимально уважно. Нинішня мета має полягати не в підготовці до переговорів, а в зміні військового балансу на користь України. Лише така зміна змусить Москву справді шукати переговорів.Поки російські війська просуваються вперед, навіть повільно і ціною величезних втрат, конфлікт триватиме. Без переваги сили ситуація не зміниться.У чому росіяни могли би йти на перемовини, а в чому вони могли б тільки збільшувати свої апетити? Звісно, прогнозувати в подібних ситуаціях – невдячна справа, але, шановний пане Болтоне, з урахуванням вашого колосального досвіду, просив би вас це зробити.Я не вважаю, що Путін готовий на будь-які поступки.Якщо подивитися на його вимоги, озвучені під час другого терміну Трампа, він домагався передачі Росії частини Донбасу, яку російські війська навіть не контролюють, щоб завершити встановлення влади над територіями, які, за його твердженнями, вже нібито анексовані. Це абсолютно виключено — жоден український уряд не може на таке піти.Так само політично неприйнятно для України визнавати легітимним утримання Росією будь-якої окупованої території. Це було б фактичним визнанням того, що неспровокована агресія може принести результат. Україна не може дозволити, щоб такий прецедент став нормою.Важливо, щоб такий принцип не був прийнятий ані Україною, яка постраждала найбільше, ані країнами НАТО. Якщо допустити, що силове захоплення територій може приносити політичні дивіденди, це стане сигналом для інших держав — зокрема Китаю щодо Тайваню — і зробить світ значно небезпечнішим і менш стабільним.Тому я не бачу жодних реальних поступок, які можна було б запропонувати, особливо з огляду на те, що Росія й надалі демонструє повну непоступливість.Якщо говорити про економічну ситуацію в Росії, з одного боку, санкції діють, російська нафта стоїть, її продажі не ростуть, а скорочуються, ціна на російську нафту падає. Але з іншого боку, ми бачимо готовність Путіна продовжувати війну. І це має бути дуже чітка і тонка калькуляція, чи Росія буде в стані вести війну. Проте в РФ є така традиція: можна воювати і майже без їжі, на картковій формулі.Знаєте, санкції, які діють уже майже чотири роки, а також нещодавно оголошені, ймовірно, жорсткіші заходи проти "Лукойлу" та "Роснефти" змушують нас визнати, що їхнє застосування з лютого 2022 року було не таким ефективним, як могло б бути. Доходи Росії скоротилися, подекуди суттєво, але все ще залишаються достатніми, щоб фінансувати війну.Багато уважних спостерігачів за російською внутрішньою політикою зазначають, що Путіну фактично вигідно, аби війна тривала. Вони вважають, що найбільша політична вразливість для нього настане саме тоді, коли він буде змушений війну зупинити.Це може здаватися суперечливим тому, чого зазвичай очікує громадянське суспільство, але Путіну, на жаль, вдалося переконати велику частину росіян, що ця війна нібито ведеться для «порятунку» Росії від Сполучених Штатів і їхніх західних союзників. Я не бачу жодних внутрішніх загроз, навіть попри дію санкцій, які могли б змусити Путіна змінити свою політику.Цю впевненість підсилює й те, що йому повідомляють військові — мовляв, український спротив почне слабнути навесні або влітку наступного року.