21 листопада – критичний день для українських автократів. Двічі, у 2004 та 2013, це був дуже критичний день, коли історія пройшла по лезу ножа.

Чому саме листопад? Хтось каже, що завершився сільськогосподарський сезон. Але Україна є урбанізованою, а першими на Майдани виходили молодь і середній клас, далекі від копання картоплі.

Можливо, в листопаді автократи впевнені, що люди вже готуються до зими, до свят, менше переймаються свободами. Але ж досвід мав навчити, що це не так.

Тим часом ми маємо в Україні найбільшу політичну кризу з часів лютого 2014.

Ця мультикриза складається з чотирьох: політична, корупційна, управлінська та безпекова.

Корупційний вимір зрозумілий. Зазначу лише, що коли друзі президента отримують можливість роздавати посади й контролювати потоки, вони не обмежаться однією галуззю – енергетикою. Я впевнений, ми дізнаємося новини і з інших сфер.

Політична криза полягає в тому, що суспільство втратило необхідний рівень довіри до влади. Соціологи кажуть, що рейтинг президента поки що не постраждав. Це ненадовго. Рівень втоми й зневіри надзвичайно високий. Розуміння, що тил в темряві, а фронт з меншим обсягом озброєння не через об'єктивні причини, а через крадіжку грошей друзями президента, прийде дуже скоро. Від любові до ненависті один крок.

Політична криза проявляється в недієздатності парламенту – в критичний момент, коли треба ухвалювати бюджет та євроінтеграційні закони, від яких залежить фінансування України.

Безпекова криза має два виміри. По-перше, слабкістю України вже скористалася росія, запустивши на чергове коло Віткофа-Дмітрієва (іноді здається, що це брати-близнюки).

По-друге, під товстим шаром корупції виявилася державна зрада: росія систематично користувалася корумпованістю друзів президента, щоб розставити на ключові посади своїх людей. На даний момент ми бачимо їх у сфері ядерної безпеки, вони сприяли захопленню атомної станції. По мірі розгортання корупційної кризи випливуть й інші факти державної зради.

Значно менше сказано про управлінську кризу, а вона мене лякає трохи більше. Відома теорема кібернетики стверджує, що занадто спрощена система управління призведе до колапсу тієї складної системи, якою вона керує. В практичному житті це втілюється в ситуаціях, коли величезною кількістю проблем ніхто не займається, бо вони не проходять через вузький вхідний канал керуючої системи. Коли ніхто нічим не керує, в багатьох випадках система виїде на зусиллях активних громадян. В багатьох, але не в усіх. Додайте до цього тихий страйк бюрократів, які не можуть нормально працювати в умовах політичної кризи, бо не знають, за що їх покарають, а за що винагородять.

Останній параграф я переписав тричі, прибравши все, що може вас занадто сильно налякати. Але, повторюся, управлінська криза мене лякає більше. Тож я про неї ще писатиму. Можливо, вже не обираючи слів.

В умовах такої мультикризи найгірше – це робити вигляд, що нічого не сталося.

Майданами не можна керувати державою, сказав вчора Мирослав Маринович, бо майдани – це ознака, що щось не так, і ми маємо зробити, щоб вони були непотрібні.

Закликаю всіх політиків докластися до того, щоб наступний Майдан був не потрібен.