Хочу почати цю колонку з художньої аналогії. У серіалі "Дипломатка" (The Diplomat на Netflix) головна героїня одночасно перебуває у двох політично та протокольно суперечливих ролях: вона одночасно є і послом США у Великій Британії, і дружиною віце-президента США. Цей стан подвійності, де вона належить до двох політичних позицій, які теоретично конфліктують або суперечать протоколу, створює очевидний парадокс.

Квантова теорія як метафора політичної подвійності (Суперпозиція Шредінґера)

Один персонаж у цьому серіалі, Премʼєр Великої Британії, каже про неї: "Вона – як дружина Гейзенберга", натякаючи на невизначеність. А інший, чоловік президентки США, виправляє: "Ні, Шредінґера".

Ця невелика дискусія вимагає невеликого пояснення квантової теорії для більш глибокого розуміння суті політичного моменту в Україні.

Принцип Гейзенберга описує лише межу точності одночасного вимірювання пари величин (наприклад, неможливо одночасно виміряти з довільною точністю координати та імпульс квантового обʼєкту). Тобто він не про "одночасно у двох станах", а про неповну інформацію щодо точної величини.

Натомість, парадокс Шредінґера описує явище квантової суперпозиції. Це стан, коли система перебуває одразу у двох взаємовиключних станах, доки не відбудеться "вимірювання". У метафорі умовного експерименту кіт одночасно "живий" і "мертвий". Це є ідеальною метафорою одночасного перебування в двох станат та статусах, які наче не мали б існувати разом.

Ситуація героїні серіалу точно відображає цей парадокс: вона одночасно є "незалежною дипломаткою" (посол) і частиною адміністрації (друга леді).

А тепер з точки зору цієї квантової теорії спробую (сподіваюсь, зрозуміло) описати ситуацію в Україні.

Квантова аномалія в українській політиці

Андрій Єрмак: нелегітимна суперпозиція і керована невизначеність

У класичній політичній системі виконавча влада має чітку ієрархію, прозорі інституційні ролі та зрозумілу систему відповідальності. В Україні ж голова Офісу президента перетворився не на державну посаду, а на квантовий об'єкт із суперпозицією ролей, який існує поза межами конституційної логіки.

Суперпозиція ролей (Кіт Шредінґера):

Єрмак як "друг президента". Це базовий, первинний стан, з якого виростає персональний доступ, неформальна вертикаль і абсолютна довіра. Багато хто з оргконсультантів і психологів кажуть про модель взаємозалежності в таких випадках. Для політичних процесів це означає лише одне: жодна інституція не має будь яких важелів контролю над його діями.

Єрмак як голова ОП. Формально він є керівником апарату президента, а фактично – центром ухвалення рішень (в тому числі центром формування державних політик) без жодного юридичного мандату.

Роль "друга" і роль "інституту" несумісні в нормальній державі, але в українській моделі вони існують одночасно – як кіт Шредінґера, що одночасно і "живий", і "мертвий". Хоча в багатьох країнах апарат політичних керівників очолює саме "друг" (довірена особа), але такий апарат не стає окремим центром формування державних політик.

Chief of Staff в демократичних країнах – це координатор і він:

• не веде міжнародні переговори,
• не заміщує Держдеп,
• не формує оборонну політику,
• не визначає кадрову політику уряду.

У демократичних системах:

• парламент має повний контроль,
• ЗМІ мають доступ до інформації,
• опозиція має можливість запитів і гарантію відповідей,
• існують процедури слухань та етичні стандарти,
• навіть друг президента зобов'язаний відповідати парламентським комітетам.

Тільки в Україні:

• голова ОП не має підзвітності,
• не приходить на слухання,
• не дає пояснень щодо міжнародних переговорів,
• не має юридично визначених повноважень,
• не несе відповідальності за провали (вся відповідальність перекладається на Президента).

Український кейс унікальний тим, що голова ОП став:

• центром призначень,
• центром зовнішньої політики,
• центром оборонних рішень,
• центром розвідки,
• центром координації правоохоронних органів,
• центром ухвалення рішень щодо відбору "допущених" до Ради підприємців,
• центром каналів до США та ЄС,
• центром формування урядових політик.

Поки парламент, громадянське суспільство, медіа, антикорупційні органи, Захід або Конституційний Суд не здійснять політичне "вимірювання", ця суперпозиція лишається незруйнованою. Вона дозволяє діяти без відповідальності, але з максимальною владою.

Керована невизначеність (Ефект Гейзенберга):

Тут включається друга квантова метафора – Гейзенберг. Статус Єрмака для наших міжнародних партнерів абсолютно невизначений:

• Чим більше він демонструє неформальний вплив – тим менше зрозуміло, чи представляє він державу.
• Чим більше він грає інституцію – тим більше проявляється, що інституція не має законних повноважень.

Це керована невизначеність, яка дозволяє ОП уникати формальних зобов'язань перед зовнішніми партнерами і внутрішніми акторами.

Повернення чи неповернення Рустема Умерова: неколапсована хвиля, якою управляє Офіс президента

Ситуація Рустема Умерова – це класична хвильова функція без колапсу. Політична система тримає його статус у "підвішеному" стані, тому що визначеність у цьому питанні була б невигідною одразу кільком центрам сили.

Якщо Умеров повертається, це означає вимогу розслідування ситуації з Міноборони, появу альтернативного центру комунікації з Заходом і ризик для неформальної монополії ОП на міжнародні перемовини. Для ОП це – небажаний результат.

Якщо не повернеться, то цей сценарій знімає відповідальність із Кабміну, виключає Умерова з політичного поля без офіційних рішень та створює образ "втечі", який контролює влада. Це зручний, але токсичний сценарій, бо виглядає як адміністративне усунення без юридичної процедури.

Чому хвиля не колапсує? Тому що ніхто з ключових гравців не зацікавлений у фіксації реального стану. Офісу президента вигідна невизначеність, Захід поки не висунув жорсткої вимоги розібратися, а сам Умеров не хоче бути втягнутим у публічний конфлікт.

Тому його статус на 19 листопада (коли пишеться цей текст) – класична суперпозиція: він одночасно "повернувся" і "не повернувся", доки не відбудеться політичне вимірювання.

Політичний висновок

Єрмак – це нелегітимна суперпозиція, яка дозволяє ОП концентрувати владу поза інституційними рамками й оптимізувати власну невизначеність в переговорах та управлінні. Умеров – це контрольована "невизначена хвильова функція", яка утримується в підвішеному стані для мінімізації ризиків для ОП і відтермінування будь-яких політичних наслідків.

У квантовій механіці суперпозиція колапсує під дією спостерігача. В українській політиці – під дією кризи, громадянського суспільства, Заходу або незапрограмованого витоку інформації. І поки цього не сталося, обидві системи залишаться в стані політичної квантової аномалії.

Що має бути зроблено, щоб повернути державу у визначений стан

Політичні суперпозиції – це красива метафора для серіалу. Для держави – це токсична аномалія, яка руйнує інституції. З точки зору президента, вочевидь, потрібно відновити інституційність,відокремити персональне від державного та зафіксувати чіткі стани там, де сьогодні існує невизначеність. А саме:

1. Відновити інституційність Офісу президента

Суперпозиція "друг президента – голова ОП" більше не може існувати. Вона створює управлінський хаос, безвідповідальність (деперсоніфікацію рішень), токсичність у відносинах із Заходом та політичний вакуум у парламенті та уряді.

Отже необхідно негайно зробити наступні кроки:

• Публічно і формально розвести функції: дружні та політичні радники мають бути в окремих групах, поза межами ОП, персонально – спецпредставниками в певних темах; керівництво Офісу – у чітко функціональні рамки, з регламентом, відповідальністю і обмеженням повноважень.
• Створити чітку посаду "державного секретаря президента", яка відповідає за процедури, документи, міжнародну логістику і міжвідомчу координацію. Це зніме персональний контроль з неформальних осіб.
• Запровадити персональну відповідальність за кожен блок роботи ОП. Якщо людина ухвалює рішення – вона має юридично підписувати відповідний документ. Це забезпечить руйнування нелегітимної суперпозиції і повернення ОП у правове поле.

2. Деперсоналізувати переговорний процес

Поки переговори від всієї країни веде людина з невимірюваним юридичним статусом – це грає виключно проти України.

Що необхідно терміново зробити:

• Призначити державних переговорників (спецпредставників) із чітким мандатом і юридичною відповідальністю (наприклад, один по США, один по ЄС, один по безпекових гарантіях, один по оборонці).
• Заборонити будь-які неформальні перемовини, що не зафіксовані в протоколі. Всі контакти мають бути прозорими для уряду та МЗС.
• Посилити МЗС як інституцію, повернувши йому роль формувача міжнародної політики, а не технічного виконавця.

Це як мінімум зніме ефект Гейзенберга, коли партнери не знають, який саме "стан" представляє Україну в момент переговорів.

3. Вирішити статус "закордонно відряджених" – публічно і юридично

"Квантова невизначеність" навколо тих причетних посадовців, хто в момент політичної кризи знаходиться за межами України, шкодить Україні більше, ніж самі внутрішні конфлікти.

Зокрема, необхідно:

• Публічно оголосити статус Умерова, обравши один із трьох чесних варіантів: 
  
  він залишається міністром – з ревізією процесів у МО та новим контрактом відповідальності;
  
  він усувається до завершення перевірок – оголошено офіційно і з правовими підставами;
  
  він подає у відставку – з чіткою аргументацією.

• Провести аудит закупівель МО та навести порядок у контрактах, щоб жоден політик або наближена особа не могли маніпулювати ситуацією.
• Сформувати комунікаційний центр із НАТО та Пентагоном, щоб уникнути подвійних сигналів і неадекватних інтерпретацій подій.

Поки статус Умерова "не колапсував", це підриває довіру партнерів і створює простір для маніпуляцій.

4. Відновити баланс між ОП - урядом - парламентом

Нинішній перекіс у бік Офісу президента створює ризики непрозорості рішень, надмірної концентрації влади та відсутності контролю над помилками.

Треба:

• Передати основну частину рішень у сферах економіки, управління, урядування, людського капіталу тощо (тобто все, що не стосується напряму оборони і міжнародної політики) уряду і ВР, включно з внутрішньою безпекою, відбудовою та оборонною промисловістю.
• Запровадити міжвідомчий штаб і регулярні (в тому числі відкриті для експертної спільноти) засідання, щоб рішення не концентрувалися в одному кабінеті.

Все це формує передбачуваність, якої від нас вимагають партнери.

5. Повернути контроль над політичними ризиками

Політична невизначеність сьогодні – це не стратегія, а вразливість. Тому план дій має бути наступним:

• Створити прозору систему ухвалення рішень із публічними дедлайнами.
• Запустити канал комунікації з громадянським суспільством, щоб уникати інформаційного вакуума, які потім заповнює токсичність телеграмканалів.

Президент має зруйнувати створені суперпозиції, а також повернути визначеність у державне управління і відновити інституційність, якій довіряють наші партнери і суспільство.

Поки вітчизняні інститути політичної влади працюють у режимі "квантового політичного туману" – неодмінно слабшає не лише інституція президентства, а й сама спроможність держави оборонятися і перемагати. А також наша можливість домовлятися з партнерами і відбудовувати державу.

Андрій Длігач, доктор економічних наук, голова ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, професор КНУ імені Тараса Шевченка