Що таке малі модульні ядерні реактори, які Пентагон обіцяє своїм військовим  найближчими роками, максимум до кінця десятиліття? Це компактні ядерні установки потужністю до кількох десятків мегават. Для порівняння: типовий сучасний енергетичний реактор на атомній електростанції видає близько 1000 мегаватів електрики — тобто у 20–40 разів більше. Однак один малий модульний реактор може забезпечити місто на 50–70 тисяч жителів або повністю живити військову базу з аеродромом, системою ППО, дата-центрами й логістичними вузлами. Тобто його потужності достатньо для локального забезпечення потреб багатьох важливих об’єктів.Такі реактори США планують у перспективі широко використовувати як джерела живлення для критичної інфраструктури. З’єднані в мережу, вони здатні стати основою стійкої розподіленої генерації.Концепт малої модульної ядерної електростанції, фото: gettyimagesПід час свого другого державного візиту до Сполученого Королівства Дональд Трамп привіз велику команду керівників бізнесу. Поруч із проєктами щодо суперкомп’ютерів і штучного інтелекту були представлені й ініціативи розвитку нової ядерної енергетики, яка має живити інфраструктуру інформаційної економіки. Еспресо детально писав про це.Отже, світ переживає початок переходу ядерної енергетики від централізованої до розподіленої генерації. У контексті російських атак на українську енергосистему та окупації Запорізької АЕС стає очевидним, наскільки зростає потреба в такому переході і для нас. Питання: коли це станеться? Відповідь: це не відбудеться вже завтра, але, видається, наближається швидше, ніж здавалося раніше. Пояснимо, чому Ядерна децентралізація, або короткий курс історії малих ядерних реакторівІдея малих модульних реакторів (SMR) полягає в тому, щоб замінити ексклюзивні "будівництва століття", якими зазвичай стають атомні електростанції, серійно випущеною енергетичною установкою. А саме: компактний реактор збирають на заводі як серійний продукт, доставляють на майданчик у вигляді модулів, монтують і підключають до локальної мережі — спершу до військової бази, згодом до дата-центру, промзони чи міста. Це дозволяє зменшити вартість і строки проєкту, розподілити атомну генерацію на багато менших об’єктів замість кількох гігантських станцій. А ще, як у Лего-конструкторі, додавати нові потужності, порівнянні за масштабом із газовою ТЕЦ чи великою котельнею. Все це буде на порядок компактніше, і головне — без потреби у постійному постачанні палива.Як цю ідею виразити в коштах та термінах? Спочатку про гроші. Попри відносно низьку собівартість кіловат-години на активних АЕС, великі енергоблоки залишаються одним із найдорожчих видів генерації з погляду інвестицій на мегават. Для сучасних проєктів капітальні витрати на класичну атомну станцію часто перевищують 7–10 тисяч доларів за кіловат встановленої потужності, а в окремих випадках підіймаються до 15 тисяч доларів і вище, при строках будівництва 7–10 років. Для порівняння: нові газові теплоелектростанції зазвичай потребують 0,8–1,5 тисячі доларів інвестицій на кіловат, вугільні — приблизно 2–3 тисячі доларів, і зводяться значно швидше.Скільки коштуватиме електроенергія від  малих модульних реакторів (SMR — small modular reactor)?  Перші оцінки коливаються в діапазоні 3–6 тисяч доларів за кіловат, але це переважно модельні розрахунки або проєкти "першої черги", де ціна надзвичайно нестабільна. Деякі дослідження, навпаки, показують, що перші SMR виходять дорожчими за великі блоки через втрату ефекту масштабу та відсутність серійного виробництва.Тепер про час. Швидка реалізація проєкту — ключова обіцянка нового формату. Для типового SMR у низці економічних моделей закладають на будівництво 1,5–3 роки проти щонайменше п’яти років для класичного блоку на гігават. У військових проєктах ще крутіше: американський демонстраційний мікрореактор Project Pele планують спроєктувати, побудувати й ввести в дослідну експлуатацію в межах п’ятирічного циклу, а програму Janus для розгортання мікрореакторів на дев’яти базах армії США орієнтують на 2028 рік, тобто за три роки.Як влаштовані малі модельні реактори? Під парасолькою назви SMR є кілька різних технологічних підходів. Частина проєктів — це умовно зменшені копії традиційних легководних реакторів. Та сама фізика процесів, те саме паливо, але компактніша установка, розрахована на заводську збірку та доставлення модулем. Інша група — спроба перенести в енергетику те, що колись залишалося на рівні дослідних або військових програм: натрій-охолоджувані швидкі реактори, високотемпературні газоохолоджувані установки, реактори на розплавлених солях - від теплоносія, який передає тепло ядерного палива до теплообмінників, значною мірою залежать і конструкція реактора, і параметри палива. Є й "напівморський" напрям: використання досвіду реакторів на підводних човнах та кораблях, але з адаптацією під цивільні вимоги — цивільний персонал, цивільне страхування, стандартні процедури регулятора.Навіть за оптимістичними сценаріями електроенергія з перших SMR виходить дорожчою, ніж із газових станцій або великих вітрових і сонячних об’єктів. Для низки концепцій розрахункова собівартість тримається в районі 80–100 доларів за мегават-годину, тоді як нові проєкти вітрової та сонячної генерації показують 30–50 доларів.Але ідея переходу на модульну атомну генерацію — інша: очікується, що із запуском серій — десятків, а потім сотень установок — вартість обладнання та будівництва зменшиться, а премія за високу потужність і незалежність від погоди компенсує різницю з відновлюваною енергетикою. Скептики нагадують, що для досягнення цього ефекту потрібні роки стабільних замовлень, відпрацьований ланцюжок постачання і політична воля тримати ядерний курс, навіть коли окремі проєкти провалюються. Проте голос оптимістів стає дедалі гучнішим.Перегони ядерних реакторів: як бачить перспективу ЗахідУ США приватні компанії вже намагаються зайняти нову нішу. Holtec просуває програму Mission 2030 для будівництва перших SMR-300 на майданчику Palisades у Мічигані. Великі корпорації на кшталт Amazon декларують інтерес до модульних реакторів для живлення дата-центрів та AI-кластерів у партнерстві з розробниками на зразок X-energy.Якщо подивитися ширше, американська програма мікрореакторів для баз — не поодинокий експеримент, а частина хвилі, що формується в кількох розвинених країнах. Канада вже розпочала будівництво свого першого малого реактора: SMR потужністю близько 300 мегаватів біля станції Дарлінгтон в Онтаріо планують запустити до 2030 року, і саме його офіційно називають кандидатом на перший діючий SMR у "західному світі". Він має живити приблизно 300 тисяч домогосподарств і стати зразком для ще трьох подібних блоків у провінції.У Сполученому Королівстві уряд обрав проєкт Rolls-Royce SMR як національну платформу малих реакторів і виділяє мільярдні інвестиції на підготовку до будівництва перших трьох блоків із прицілом на середину 2030-х. SMR мають доповнити великий проєкт Sizewell C і стати частиною стратегії декарбонізації енергосистеми. Хоча поки що це радше промислово-політичне зобов’язання, ніж готова генерація.малий модульний реактор, фото: flickr.comУряди, що просувають малі модульні реактори, наразі відводять їм роль "ядерного резерву" у світі, де відновлювана енергетика швидко зростає, але не покриває всіх потреб. Міжнародне енергетичне агентство та профільні ядерні організації у своїх сценаріях малюють картину, де до 2050 року значна частина нових ядерних потужностей припадає саме на SMR, а розвинені економіки намагаються повернути собі частку в ядерному будівництві, яку вони віддали Китаю та РФ.Погляд інвесторів тверезіший.З одного боку, малий модульний реактор — це теоретично менша вартість входження в проєкт, ніж будівництво класичної АЕС. А, значить, шанс увійти на ринок ядерної генерації як портфельний гравець, а не як держава з необмеженим бюджетом. З іншого — перші великі SMR-проєкти вже встигли продемонструвати ризики: зростання кошторисів, відмова замовників (приміром, у США було скасовано проєкт NuScale), та довгі будівельні цикли, дуже чутливі до інфляції. У результаті інвестори погоджуються вкладатися там, де є жорстка державна гарантія — у формі прямих субсидій або довгих контрактів на купівлю електроенергії.Тож які перспективи малих модульних реакторів?Справжня масовість SMR можлива лише тоді, коли з’являться не поодинокі рішення, а пакети типових проєктів, які можна ліцензувати за спрощеною процедурою. Саме на це розраховують американські та канадські ініціативи: вони намагаються довести перші блоки до комерційної експлуатації у 2030-х роках, щоб потім перейти до серії. Поки що ж світ живе у перехідному періоді: усі говорять про малі модульні реактори, але за межами кількох демонстраційних майданчиків це ще не масова технологія, а політична й інвестиційна ставка на майбутнє.Мілітарне майбутнє SMR: як бачить перспективу РосіяНа цьому тлі російські ініціативи виглядають як дзеркальне відображення — але в бік військової ескалації. РФ демонстративно вкладається в "малий реактор" як компонент зброї, а не енергетики: ядерноенергетичні установки для крилатої ракети "Бурєвєснік" та підводного безпілотника "Посейдон" подаються як суперзброя з необмеженим радіусом дії, створена завдяки "унікально малим" реакторам російського дизайну. Ймовірний вигляд 9М730 "Буревестник" і ТПК до неї, скрін з відео міноборони РФТобто, йдеться не про серійну енергетичну установку для міст чи промзон, а про нішеві, надзвичайно дорогі та ризиковані системи, які існують у логіці залякування, а не декарбонізації чи модернізації енергетики. Інакше чому б РФ не почати рекламувати ці реактори для живлення населених пунктів і промислових об’єктів?Паралельно РФ донедавна намагалася монетизувати образ "ядерної держави, що приносить світло в Африку". "Росатом" пропонував країнам континенту пакети, де поруч із великими блоками йдуть малі та плавучі реактори, послуги з постачання палива, регулювання, підготовки кадрів і як родзинка на торті - модульні установки, що "скромно" рекламувались  як дуже придатні для "інфраструктурних реалій Африки". Ці пропозиції звучали саме тоді, коли російські військові найманці нарощували присутність у кількох африканських країнах, і для частини місцевих еліт ядерний пакет став частиною ширшої політичної угоди — енергетика плюс безпека, в обмін на довгострокову залежність від російських технологій та політичного впливу.Прикметно, що остання хвиля медійного шуму навколо "запусків" "Бурєвєсніка" і "Посейдона" з "надмалими реакторами Путіна" почалася саме тоді, коли інтерес до російських "ядерних проєктів для Африки" почав згасати. Очевидно, реального комерційного значення ці російські розробки не мають.Чи стануть малі реактори ядерною ставкою для України?В Україні тема малих модульних реакторів обговорюється вже певний час. Ще у 2018 році "Енергоатом" та Holtec підписали меморандум щодо впровадження технології SMR-160 з опцією зробити Україну майданчиком для виробництва компонентів цих реакторів. У 2023 році угоду оновили: йдеться вже про потенційне розгортання до двадцяти SMR-160 з першим пілотним проєктом, підключеним до мережі орієнтовно у 2029 році. А влітку 2025-го на конференції з відновлення України сторони підписали ще один документ — про створення в Україні заводу з виробництва малих модульних реакторів і контейнерів для відпрацьованого палива за технологією Holtec.Паралельно розвивається лінія співпраці з Westinghouse. У 2023 році "Енергоатом" і американська компанія домовилися про можливе розгортання AP300 — малого модульного реактора потужністю 300 мегаватів, побудованого на базі вже ліцензованої технології AP1000. Westinghouse планує отримати сертифікацію дизайну AP300 до 2027 року і розпочати будівництво у 2030-х. У низці заяв компанія прямо називає Україну одним із перших можливих майданчиків для такого реактора.на будівельному майданчику першого у світі комерційного малого модульного реактора Linglong One, у Китаї, фото: gettyimagesНа папері це виглядає логічно: до 2035 року Україна офіційно взяла курс на поетапну відмову від вугілля в електрогенерації, а для шахтарських регіонів доведеться шукати заміну великим ТЕС — з робочими місцями, податками й новими точками зростання. SMR у такій конфігурації можуть стати не стільки "новою АЕС", скільки ядерною інфраструктурою для промислових агломерацій. Уявляєте компактні блоки поруч з індустріальними парками, логістичними хабами, оновленими шахтарськими містами, де старі вугільні котли вже не мають майбутнього? Хіба не вражає ця картина? І політичний сенс очевидний: замість того щоб будувати ще один гігантський радянського типу блок, держава купує атомну установку для потреб окремого регіону.На користь малих модульних реакторів свідчать і реалії нинішньої війни. Ця війна наочно показала, якою вразливою залишається радянська атомна спадщина. Запорізька АЕС, найбільша в Європі, швидко потрапивши під окупацію, вже кілька разів повністю втрачала зовнішнє електроживлення й переходила на аварійні дизель-генератори. Загалом стало очевидно, що атомна генерація радянського дизайну зовсім не гарантує захисту від російської агресії. Скоріше навпаки: такі станції притягують бажання РФ "повернути в рідну гавань" українські АЕС, навіть зруйновані.Звісно, кардинальна зміна моделі не можлива в короткотерміновій перспективі. Очевидно, що поки наявні АЕС не відпрацювали всі зроблені багаторічні інвестиції, вони продовжуватимуть працювати. Але стратегічний погляд уперед має включати й інші, вже близькі технологічні опції. І серед них малі модульні реактори виглядають найбільш реалістичним напрямом для майбутньої ядерної енергетики України.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.