Я пишу цей текст у момент, коли доля українського військового Сергія Кузнєцова вирішується далеко від дому, в італійській в'язниці та італійських судах. Це справа, яка поєднує особисту історію українського захисника, жорстокість російської агресії проти України та надзвичайно чутливе для всієї Європи розслідування підриву газопроводів "Північний потік".

За запитом Німеччини Сергія затримали в Італії в серпні 2025 року, коли він перебував там із родиною у відпустці. Німецьке слідство підозрює його в участі в операції, під час якої у вересні 2022 року в Балтійському морі були підірвані дві нитки "Північного потоку-1" і одна "Північного потоку-2". У своїх коментарях і листах сам Сергій категорично заперечує провину й наголошує, що в день вибухів перебував в Україні, виконуючи військові обов'язки. Сьогодні він утримується у в'язниці суворого режиму в місті Феррара й очікує на остаточні рішення італійських судів щодо своєї екстрадиції до Німеччини.

У цьому тексті я не даватиму оцінок версії німецького слідства та не вирішуватиму, хто має рацію у кримінальній справі – це виключно компетенція суду.

Моє завдання як Омбудсмана – інше: зробити все можливе, аби громадянин України, військовослужбовець, навіть за тисячі кілометрів від батьківщини, мав гарантовані права, людську гідність і справедливий судовий розгляд.

Справа Сергія Кузнєцова – це про те, чи здатна держава в умовах війни захищати кожного свого військового, де б він не опинився.

Голодування, яке змусило систему рухатися

Наприкінці жовтня Сергій оголосив голодування, протестуючи проти умов утримання: відсутності належної дієти з урахуванням стану здоров'я, обмеженого доступу до ліків, інформації й контактів із сім'єю, а також приниження гідності. За час голодування він суттєво втратив вагу.

Коли його стан став критичним, я публічно заявив про це, звернувся до італійських колег-омбудсманів і профільних інституцій, а також інформував міжнародних партнерів. Цей тиск спрацював: італійська сторона надала гарантії покращення умов і дотримання базових прав, після чого Сергій припинив голодування. Про це повідомили як Офіс Омбудсмана України, так і українські та міжнародні медіа.

Я не романтизую голодування як інструмент боротьби – це завжди величезний ризик для життя. Але цей крок Сергія став маркером того, що система поводження з ним в Італії була доведена до межі, за якою залишалося або мовчки ламатися, або кричати на весь світ. Він обрав друге. Наш обов'язок – зробити так, щоб після цього крику не настала тиша.

Зустріч із дружиною Сергія: так ця історія стала для мене особистою

Про Сергія я дізнався не лише з офіційних документів і публікацій. У якийсь момент до мене звернулася його дружина Галина. Вона прийшла не як учасниця "гучної міжнародної справи", а як дружина військового, який уже місяцями перебуває за ґратами в іншій країні, втрачає здоров'я й має обмежені можливості захистити себе.

У її словах було те, чого не передадуть жодні юридичні формулювання: тривога за життя чоловіка, втома від нескінченної бюрократії, відчуття, що час працює проти нього, і водночас – віра, що держава не має права залишити їхню сім'ю на самоті. Саме після цієї зустрічі я взяв ситуацію із Сергієм Кузнєцовим під особистий контроль як Омбудсман України.

Я чітко окреслив рамку: ми не втручаємось у незалежність правосуддя, не підміняємо собою суд і не пишемо за нього рішення. Натомість ми маємо право й обов'язок вимагати дотримання базових прав людини, належних умов утримання, доступу до медичної допомоги, адвокатів, інформації та родини. І я пообіцяв дружині Сергія, що ми використаємо всі передбачені законом національні й міжнародні механізми, аби її чоловік не залишився один у цій історії.

Що вже зроблено: позиція держави й робота моєї команди

Перші кроки були спрямовані на те, щоб держава Україна чітко, офіційно й публічно заявила: ми стежимо за цією справою й вимагаємо дотримання прав нашого військового. Від мого імені було направлено офіційні листи до Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції Італії, віцепрезидентки Європарламенту Піни Пічерно, Омбудсмана Італії та регіону Лаціо Маріно Фарделлі, а також до Національного гаранта прав осіб, позбавлених особистої свободи в Італії. У цих зверненнях ми наполягаємо: умови тримання Сергія мають відповідати міжнародним стандартам і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ключовий крок, про який важливо сказати окремо: у листі до суду Болоньї я вперше від імені держави офіційно підтвердив, що на момент вибухів на "Північних потоках" Сергій Кузнєцов служив у Збройних силах України. Це означає, що на нього поширюється захист, передбачений міжнародним гуманітарним правом, зокрема Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими та нормами про функціональний імунітет військовослужбовців під час війни.

Для системної та постійної роботи безпосередньо в Італії я залучив свого радника Олександра Городецького, якого добре знає українська громада в цій країні як правозахисника. Він бере участь у публічних акціях на підтримку Сергія, комунікує з італійськими органами влади, особисто передав мій лист до Міністерства юстиції Італії, а також підтримує зв'язок із родиною та адвокатами.

Наступним завданням було домогтися офіційного допуску мого представника до місця тримання Сергія. Апеляційний суд Болоньї погодився надати такий дозвіл, і італійський прокурор підписав документ, який дозволив раднику Омбудсмана відвідати українського військового у в'язниці Феррари в чітко визначений період.

Візит радника до в'язниці: чотири години розмови й конкретні зміни

Візит мого радника до Сергія у в'язниці суворого режиму у Феррарі тривав майже чотири години. Це була не формальна "перевірка з коридору", а повноцінна зустріч тет-а-тет, під час якої Сергій детально описав умови утримання, стан здоров'я, свій досвід взаємодії з адміністрацією в'язниці й судом, а також окреслив ключові проблеми. Він власноруч заповнив наш опитувальник, яким ми документуємо можливі порушення прав людини. Окремо Сергій попросив не публікувати його підпис – і ми поважаємо це прохання, бо наша мета не картинка для соцмереж, а реальний захист.

За результатами цього візиту та нашого втручання вдалося домогтися реальних практичних змін. Сергія перевели в іншу камеру, де було вирішене питання пасивного куріння: тепер він не змушений постійно дихати тютюновим димом, що критично важливо для його здоров'я. Було покращено харчування, зокрема, до раціону додали продукти, які відповідають його стану й харчовим звичкам (наприклад, квасолю як джерело білка). Він отримав доступ до спортзалу: режим відвідування ще потребує стабілізації, але сам факт можливості фізичної активності в умовах в'язниці вже є важливим кроком уперед.

Разом із тим, частину наших прохань адміністрація в'язниці поки що не задовольнила: зокрема, нам не дозволили сфотографувати Сергія, і тому я не можу показати громадськості, як він виглядає зараз. Натомість вдалося розширити можливості спілкування з родиною: Сергію дозволяють до двох годин зв'язку з дружиною – це зовсім інший рівень підтримки, ніж короткі й рідкісні контакти, про які йшлося раніше.

Ми передали Сергію дві публікації про нього, зокрема ґрунтовний матеріал українських медіа про його біографію та деталі справи. Для людини, яка місяцями сидить у в'язниці іншої країни, це важливий сигнал: про тебе знають, твоє ім'я не зникло з інформаційного поля, за тебе борються не лише рідні й кілька адвокатів.

Окремо відзначу ще два моменти. По-перше, у суді припинили вживати щодо Сергія слово "терорист" до винесення вироку. Це принципово: поки рішення суду немає, діє презумпція невинуватості, і наклеювання таких ярликів є неприпустимим.

По-друге, за словами мого радника, Сергій зараз має значно більш позитивний настрій напередодні судового засідання: він бачить реальні зміни після нашого втручання і розуміє, що за ним стоїть не лише родина, а й держава Україна. Він навіть написав лист-подяку на мою адресу. Для мене це важливий людський знак, що наша робота відчутна.

Разом із тим, проблеми не зникли. Сергій повідомив, що є труднощі з отриманням необхідних військових документів від Міністерства оборони України – тих, які підтверджують його статус, службу, місце перебування на момент подій і можуть стати ключовими доказами в іноземних судах. Він також просить допомогти забезпечити доступ до новин та інформаційних джерел, аби мати об'єктивну картину того, що відбувається в Україні й світі. Обидва ці питання я вже виніс в окремий фокус роботи моєї інституції.

Суд 19 листопада: ще один іспит для правосуддя

Судова історія Сергія в Італії вже пройшла цілий цикл. Спочатку суд у Болоньї дозволив екстрадицію до Німеччини, згодом Касаційний суд Італії скасував це рішення, визнавши, що в європейському ордері на арешт було неправильно кваліфіковано факти. Після цього суд у Болоньї знову дозволив екстрадицію, і захист подав нову касаційну скаргу.

Тепер 19 листопада у Римі Верховний касаційний суд Італії має розглянути цю чергову касацію. Від рішення цього суду залежатиме, чи відкриється шлях до екстрадиції Сергія Кузнєцова в Німеччину, чи справу знову буде повернуто на новий розгляд. Фактично це іспит для системи правосуддя однієї з провідних європейських країн: наскільки вона здатна поєднати виконання міжнародних зобов'язань із реальним захистом прав людини й урахуванням контексту – повномасштабної війни Росії проти України та статусу обвинуваченого як військовослужбовця.

Я щиро хотів бути цього дня в суді в Римі особисто, поруч із моїм радником, адвокатами, представниками української громади, які підтримують Сергія. Але вже 20 листопада я маю взяти участь у міжнародному заході, присвяченому звільненню та захисту українських дітей, незаконно вивезених Росією. Це інший, але так само важливий фронт нашої боротьби. Фізично поєднати ці дві події неможливо.

Водночас це не означає, що 19 листопада я буду "далеко" від справи Сергія. У суді буде мій представник, ми матимемо постійний зв'язок, і вся команда інституції готується до швидкої реакції на будь-яке рішення – як у правовому, так і в публічному та міжнародному вимірах. Ми буквально триматимемо кулаки разом з родиною, адвокатами, українською громадою в Італії та всіма, хто підтримує Сергія.

Ми продовжимо боротьбу за Сергія - і за кожного українця

Незалежно від того, яким буде рішення суду 19 листопада, хочу сказати абсолютно чітко: наша робота не закінчиться цього дня. Якщо рішення буде сприятливим для Сергія, ми зосередимося на тому, щоб воно було належно виконане, щоб умови його утримання й надалі відповідали стандартам, щоб він отримував медичну допомогу, а його родина - підтримку й можливість повернутися до нормального життя.

Якщо ж рішення буде негативним, це означатиме не поразку, а перехід до нового етапу боротьби – уже в іншій юрисдикції, з іншими інструментами, але з тією самою метою: захистити українського військового, його гідність і права. Ми будемо працювати разом із адвокатами, дипломатами, міжнародними партнерами, правозахисними організаціями – скрізь, де можна посилити позицію Сергія Кузнєцова й захисту.

Справа Сергія – це конкретна історія конкретної людини. Але водночас це тест для держави Україна: чи здатні ми, воюючи на фронті, не забувати про кожного свого громадянина, який опинився в біді за кордоном. Я розглядаю цю справу як частину більшої місії інституції Омбудсмана: ми будемо так само послідовно боротися за всіх наших героїв, за кожного військового, за кожну незаконно ув'язнену або переслідувану людину, за кожну викрадену окупантами дитину.

Це не гучні гасла, а щоденна робота – у судах, у міжнародних організаціях, у перемовинах, у листуванні й у дуже людських розмовах із тими, хто сьогодні найбільше потребує підтримки. Я зроблю все від мене залежне, щоб жоден українець, де б він не був, не залишився сам на сам із несправедливістю.

Дмитро Лубінець