Російська пропаганда так довго маніпулювала гаслом "почути Донбас", а міфи щодо цього регіону так рідко спростовувалися, що мабуть настав таки час його "почути".

Громадська організація CAT-UA (Communication Analysis Team – Ukraine) провела велике дослідження наративів Донецької області, тобто тих історій, якими мислять мешканці цієї частини України, які вони розповідають про себе, про свою історію, своє ставлення до світу, до України, і про своє бачення майбутнього.

Наша ідентичність формується такими великими історіями. Якщо ми вважаємо себе українцями, то можемо переповісти наш національний наратив (а точніше, одну із трьох його версій). А якщо думаємо про себе як про мешканців якогось міста чи області – то на додачу маємо у своїй свідомості іще й регіональний наратив.

Є наративи сім'ї, наративи професії, наративи статі чи гендеру – історії, які розкривають різні грані нашої ідентичності. Вони не зводяться до історій про минуле, не зводяться до меседжів пропаганди, – це набагато більші історії, які можна розкрити тільки у детальних розмовах.

Півтора року тому ГО CAT-UA провела дослідження національного наративу – для того, щоб зрозуміти, як сприймають себе українці, на що вони опираються, як бачать свою історію, своє майбутнє.

Попереднє таке дослідження проводили в 2013 році, і тоді воно показало великий вплив колоніалізму, російської історії на українців. Багато тоді іще бачили Україну тільки частиною російської імперії, хоча й трохи іншою за решту росіян.

За цей час багато змінились, загалом люди відчули, що вони – окрема країна, мають свою історію, мають власне майбутнє, а росіяни – вороги. Хоча певні розбіжності між різними версіями національного наративу лишились.

Але крім історії про Україну загалом, багато з нас відчуває свою належність до якоїсь меншої групи. Всі ми – українці, але хтось – галичанин, хтось – подолянин, хтось – поліщук або гуцул, лемко, волиняк (не плутати з Волинською областю), слобожанин тощо.

Тож та сама методика, що і для аналізу національного наративу, була використана для виявлення і опису наративу Донецької області.

Для дослідження було проведено п'ять десятків глибинних інтерв'ю з такими представниками Донецької області, які можуть осмислити долю свого краю і розповісти про неї детально. Це були письменники, журналісти, військові, лікарі, підприємці, політики, чиновники та інші. Ми навмисно шукали дуже різних мешканців або вихідців з Донеччини, людей з дуже різних груп: україномовних і російськомовних, з різних частин області, з різних професій, різного віку. Це були люди, які досі там живуть, та люди, які виїхали в різний час: до 2014 року, після 2014, і після 2022. Мешканці Донецька, Маріуполя, невеликих містечок та сіл. Все, що вони сказали було оброблено, систематизовано, узагальнено, проаналізовано, в їхніх розповідях були знайдені спільні риси, і в результаті їх об'єднали у цілісні наративи.

Саме так, не в один наратив – у Донецькій області їх виявилось три, які умовно можна назвати: Маріупольський, Деконструкція радянського наративу про Донбас , а також Україноцентричний наратив .

Поки ми говорили з цими людьми, в їхніх розповідях розкривався весь той край – села, пласкі степи, терикони, які виявились теплими, навіть гарячими, і на яких вітер малює фантастичні фігури, море і греки, які там живуть давно, і говорять досі грецькою, але визнають, що вже погано, мішанина націй в Донецьку, проспекти і вулиці, пальма Мерцалова, розкіш "золотих часів" і велика туга за домом, якої ніхто намагається не показувати, але вона завжди в людях, і біль війни, біль знищеного життя, болісні спогади трагедії Маріуполя.

Маріупольський наратив

От з Маріупольського наративу і почнемо – бо він про трагедію. Це історія, яка йшла до неминуче трагічного фіналу і закінчилась катастрофою.

Люди, які розповідають цю історію, наголошують на тому, що цей регіон побудували прості люди, які працювали, багато працювали.

Маріупольці мають трохи відмінне бачення свого краю – вони не згадують шахти, терикони та копри, вони говорять про море, про заводи на березі, про важку працю на них, яка вважалася нормою, і про схід сонця над цими заводами.

Багато хто каже, що в Маріуполі навіть повітря не таке, як у Донецьку, багато хто згадує степ, згадує місцевих греків, їхні традиції, що міцно переплелися з українськими, з козацькими, і навіть згадує про скіфів.

Вони пригадують короткі "золоті часи" – з 2014 до 2022 року, коли їхнє місто яскраво розвивалося, ставало все кращим, але врешті все закінчилося великою трагедією, яка позначилась на всіх без винятку – ці люди пережили найбільше біди.

Деконструкція радянського наративу про Донбас

Це історія про великий обман.

Люди, як живуть у цій історії, часто починають історію Донеччини не від Джона Юза, а від відбудови після Другої Світової війни. І часом пояснюють, що, звісно, шахтарські міста існували й раніше, але Друга Світова начисто стерла спадок попередніх періодів, і нинішня Донецька область створена з нуля Радянським Союзом. Вони зазвичай мало знають про українське життя регіону, про Василя Стуса або Миколу Леонтовича.

Але головне, вони неодмінно додають, що оповіді про "місто шахтарів і троянд" – це був великий обман. Вони критикують радянські історії, які їм розповідали в школі, шукають нові сенси.

Вони ненавидять росіян, можливо, навіть більше за інших. Але з великою радістю розповідають історію про розквіт Донецька – про початок нульових років, коли місто розвивалося, коли все було яскраво, а проведення "Євро-2012" стало вершиною слави міста і області.

Україноцентричний наратив

Донеччани, які розповідають україноцентричну історію, найбільше відчувають себе українцями. По суті, їхня оповідь – це просто донецька частина великого українського наративу. Вона розповідає про ту українську область, яка зазнала найбільше випробувань через впливи імперії.

Вони підкреслюють, що Донецька область заснована українцями, що вона історично українська, і що в селах завжди жили українці. Вони добре знають історію, згадують давні козацькі поселення. Також вони дуже багато говорять про європейський Донбас – про Юзівку, засновану англійцем, про те, що саме європейські інвестиції "підняли" регіон.

Такі люди добре знають про українське життя Донеччини, вони підкреслюють, що саме шахтарі першими виступили проти путчу в серпні 1991 року, вони нагадують, що Донецьк і Донеччина тоді буди проукраїнськими, але, на жаль, Україна нічого не зробила для того, щоб це зберегти – не було спрямованої політики з підтримки всього українського, а от у росіян така політика була, і вона спрацювала.

Хоча про те, що в Донецькій області жили і, частково, досі живуть українці, люди повторюють у всіх трьох наративах.

Іншими спільними рисами є часто фольклор – усі розповідають про "Доброго Шубіна" і називають слова, які відрізняють мешканців регіону.

Всі погоджуються, що їхні земляки – це люди особливо прості, щирі, чесні, якщо вони щось пообіцяють, то так і буде зроблено, в них немає лукавства і слизької брехливості.

Всі наголошують, що донеччани багато і від душі працюють.

Усі вважають, що майбутнє краю – тільки з Україною. Хоча уявляють це майбутнє по-різному. Хтось чекає на розквіт, хтось – на повний занепад. Але всі підкреслюють, що для України це – цілісна історична частина, а для Росії – якась окраїна, неважлива, приєднана, чужа, непотрібна.

Останній висновок, звичайно, став можливим тому, що хоч у дослідженні і врахована думка дуже різних людей, однак ми не спілкувалися з тими, хто вважає себе росіянином, і бачить своє майбутнє в еміграції в Росію, або мріє про те, щоб туди виїхали його діти. Тому що цілі нашого дослідження – зрозуміти людей, які будуть колись визначати майбутнє регіону. Ми прагнули зрозуміти, як із ними говорити, що вони сприймають, що їх дратує, для якісного діалогу з ними і врахування їхньої думки.

Ще однією ціллю стало збереження і документування цього наративу, поки він лишається цілісним, адже люди, які змушені були виїхати з Донецької області, потроху асимілюються там, де вони живуть, і наратив розмивається, він змінюється.

Результати цього дослідження передані профільним органам влади. І ми сподіваємося, що він допоможе коректніше говорити з цим непростим регіоном. А ви можете почитати детальніше про ці три наративи.

Олена Захарченко, Артем Захарченко, ГО CAT-UA (Communication Analysis Team – Ukraine)