Національний музей історії України запрошує 12 листопада на круглий стіл з провідними науковцями-дослідниками до розмови на тему «Русь в історії України: як розповідати про неї в музеях?».

Не маю можливості відвідати подію, де обговорюватимуть питання «як правильно розповідати в музеях про історію середньовічної або Давньої Русі». Але якщо хтось таку можливість матиме, будь ласка, поставте учасникам пару запитань.

• 1 •

Академік Грушевський, творець української наукової історіографії, ще 1904 року обґрунтував висновки про Русь – першу українську державу, яку створив український етнос. За період до  2025 року вагу вчення Грушевського примножили своїми фундаментальними працями десятки видатних науковців. Концепція історії Грушевського лягла в основу Акту проголошення незалежності України, який на всенародному референдумі 1991 року підтримало понад 90% громадян України. Акт має силу Закону. Те, що узаконено Українським парламентом та українським народом, у Національному музеї історії України мають виконувати, а не ревізувати на круглих столах.

То ж чому на 34 році незалежності та 11 році війни за ідентичність стоїть питання «як правильно розповідати про історію Русі»?

• 2 •

У Національному музеї історії України пропонують обговорювати «історію Давньої Русі», а чому не «України-Русі»? Адже «Давня Русь» – це термін, який напередодні війни оголосив «єдіноправильним» міжнародний злочинець Путін. Чи означає це, що у Музеї продовжують розглядати історію України у відповідності до пропаганди імперії зла, тобто як безпосередню частину російської історії? А чому не як частину історії світової?

• 3 •

Організатори круглого столу наголошують: «Саме прочитанням історії Русі маніпулює сьогодні наш ворог. З одного боку, ми не можемо наслідувати його, творячи історичні міфи та маніпулюючи фактами, з іншого – маємо давати чітку та зрозумілу відповідь, де шукати витоків нашої національної ідентичності, початків української мови та українського етносу, відколи те чи інше явище ми можемо правомірно називати українським».

Але вже понад століття тому академік Грушевський дав чітку і зрозумілу відповідь, називаючи племена антів (4-7 ст.) предками сучасних українців. У періоді історії 9-14 ст. академік послуговується чіткими визначеннями «українські племена». «українські землі», «українські князі», «українське населення», а княжу Русь називає «найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія». Про це у своїх працях також пишуть археолог та історик Вадим Щербаківський, докторка історії Полонська-Василенко, доктор історії Орест Субтельний, видатний археолог, якого називають «найбільшим істориком другої половини XX ст.», Михайло Брайчевський… Минулого року на засіданні Потебнянського колегіуму в Інституті мовознавства НАНУ академік Григорій Півторак стверджував, що історію українців як окремого етносу потрібно починати, услід за Грушевським і багатьма іншими істориками, від середини І тис. н.е.: «З цього часу на українських етнічних землях між київською Наддніпрянщиною, східними Карпатами та Прип’яттю протягом 1500 років розвивався один етнос, який від часів пізнього середньовіччя має назву українського»… Це коротко щодо витоків українського етносу.

Ще коротше щодо початків української мови 1836 року перший ректор університету Св. Володимира Михайло Максимович у дискусії на цю тему з московськими опонентами писав, що Нестор Літописець, автор знаменитої «Повісті врем'яних літ» – українець. 2025 року у Варшавському університеті вийшла монографія «Спочатку було слово», її автори, член-кореспондент НАНУ Віктор Мойсієнко та директорка Інституту міжкультурних досліджень Центрально-Східної Європи, професорка Варшавського університету Йоанна Ґетка, дослідили більше сорока писемних пам’яток періоду княжої Русі (11-14 ст.) та дійшли висновку, що всі вони написані «рукою русина-українця» і свідчать про тисячолітню тяглість української мови – розмовної мови княжої України-Руси.

Запитання: чому музейники Національного музею історії не шукають «чітких і зрозумілих» відповідей щодо витоків національно ідентичності у працях видатних українських науковців, а пишуть екскурсійні тексти на основі джерел, які дають той самий результат розуміння історичного процесу, що і кремлівська пропаганда?

• 4 •

Сьогодні музейні екскурсоводи розповідають відвідувачам про те, що Русь заснували скандинави. Це так звана Норманська теорія походження Русі, яку дуже любить Путін, переповідаючи на зустрічах з медіа, як прихід Рюрика до Києва (862 р.) започаткував Російську державу (саме з цього почалася розмова московського диктатора з американським журналістом Карлсоном). Цю теорію послідовно й аргументовано заперечували видатні українські історики Максимович. Костомаров, Антонович, Багалій і, звісно ж, Грушевський, який науково обґрунтував, що творцем тисячолітньої Русі був «український етнос», а не вікінги. Через 90 років після Грушевського доктор історії Михайло Брайчевський стверджував, що «абсолютно хибною є тенденція проголошення норманських авантурників деміургами Русі». Проте цю теорію не лише популяризують у головному Музеї історії України, але й вивчають в українських школах, бо на початку широкомасштабного вторгнення з подачі співробітника інституту історії НАНУ Вадима Арістова (до речі, учасника анонсованого круглого столу) Норманську теорію запровадили до навчальних програм з історії. У цьому місці варто нагадати, що за висновками академіка Грушевського стоїть 50 томів праць, за висновками «найвидатнішого історика другої половини XX ст.» Брайчевського – кілька монографій і 10 томів праць. У науковій спадщині Арістова – з півтора десятка статей (половина з яких російською мовою).

Запитання: якими критеріями послуговуються у Музеї історії України, обираючи джерела інформації для створення екскурсійних текстів?

• 5 •

У Музеї історії України постійно наголошують на використанні «найновіших досягнень вітчизняної історичної науки», але, здається все ще не знають, що найновішою англомовною версією української історії є «Історія України-Руси» Михайла Грушевського, яка минулого року вийшла в Альбертському університеті (Канада). На презентації видання у Києві Олена Зеленська висловила глибоке розуміння ваги фундаментальної праці Грушевського: «Михайло Грушевський кардинально змінив імперський фокус, відкривши історію цілого народу світу і йому самому. І сьогодні, коли Росія вкотре намагається переписати історію і викреслити з неї Україну, праця Грушевського – знову на захисті фактів та історичної правди».

І тому до участі у дискусії обов’язково треба запросити Олену Зеленську: а раптом завдяки її аргументам музейники нарешті зрозуміють, як саме треба розповідати про Русь.

Ірина Костенко, для «Главкома»