Польський історик Лукаш Адамський заявив, що поляки під час подій на Волині діяли переважно у стані афекту, відповідаючи на дії Української повстанської армії. На його переконання, саме УПА розпочала етнічні чистки, а польська сторона лише оборонялася. Про це Адамський розповів в інтерв’ю «Главкому».

Адамський наголосив, що серед польських істориків немає суттєвих розбіжностей щодо трактування подій Волинської трагедії. Відмінності, за його словами, стосуються лише підходів до нинішнього діалогу з Україною та оцінки кількості жертв.

«Вони (польські історики, – «Главком» ) усі одностайні в оцінці того, що сталося на Волині. А відрізняються сценаріями теперішнього діалогу з Україною. Історики сперечаються також щодо кількості жертв: зазвичай озвучують цифри до ста тисяч загиблих поляків проти кільканадцяти тисяч вбитих українців. Але бачення подій у всіх однакове», – сказав Адамський.

Історик вважає, що командувач «УПА-Північ» Дмитро Клячківський ухвалив рішення підготувати Волинь до приходу радянської влади, а перед тим – очистити її від поляків, яких у підпіллі вважали «другим ворогом».

«Тож було вирішено вбити на Волині частину польського сільського населення, аби решта втекла на захід – на так звані етнічні польські землі. І Роман Шухевич (головний командир УПА – «Главком»), попри опір частини Проводу ОУН, пристав на це, а потім наказав цю «антипольську акцію» повторити у Галичині», – пояснив історик.

За словами Адамського, контракції, які справді відбувалися, були лише реакцією на дії УПА: «Почала операцію УПА. Її суть полягала в етнічних чистках серед поляків. Так, потім були польські контракції – цього ніхто не заперечує. Але вони були відповіддю».

Історик підкреслив, що не погоджується з твердженнями про «взаємну вину» обох сторін.

«Це ви так говорите. І так говорить Володимир В’ятрович (народний депутат України, колишній очільник Інституту національної пам’яті – «Главком»). Мовляв, українці вбивали поляків, а поляки вбивали українців. Я з таким спрощенням категорично не згодний. Бо це формує уявлення про певну симетрію вини. Тоді як поляки оборонялися і часто діяли в афекті. Так, вони мстили також. Скоювали воєнні злочини. Але у них не було тієї цілі, яка була в УПА, а УПА хотіла вигнати з цих земель поляків», – наголосив він.

На переконання Адамського, польська сторона не прагнула винищення українців і не ставила собі за мету етнічне очищення. «Поляки аж ніяк не планували знищити всіх українців на території, що юридично належала тодішній польській державі, хоч і перебувала під німецькою окупацією», – зазначив історик.

Коментуючи позицію народного депутата України Володимира В’ятровича, Адамський визнав, що в деяких питаннях підтримує його, але категорично не погоджується з його оцінками діяльності ОУН та УПА.

«Мені може імпонувати його відстоювання прав української мови чи боротьба з пережитками російської імперської спадщини в Україні, натомість його історичні погляди на ОУН, УПА й Польщу я вважаю відчайдушними спробами за всяку ціну врятувати виключно героїчний образ УПА», – сказав він.

Історик визнає заслуги УПА у боротьбі з радянським режимом, але заявляє, що саме вона стала організатором етнічних чисток – як поляків, так і українців, які не поділяли її ідеологічних переконань.

«Так, УПА має заслуги перед українським народом, бо боронила його від совєтизації, але вона ж є і автором етнічних чисток. І не тільки поляків, а й тих українців, котрі мали відмінні від її ідеології погляди», – підкреслив Адамський.

«Українці з тих всіх формувань, які в минулому боролися за волю Україну, обрали символом опору те, що є найбільш контроверсійним. Мова йде про УПА. І Володимир В’ятрович, підтримуючи таку позицію, припускається помилки – і як історик, і як політик. А тим більше, коли порівнює нинішню російську окупацію української території з ситуацією у довоєнній Польщі. Не допускаючи особистого конфлікту, я продовжую з ним діалог, але я – один з дуже не багатьох поляків, хто так ще робить…», – зауважив історик.

Нагадаємо, Україна надала Польщі дозвіл на проведення пошукових робіт у селі Угли на Рівненщині та підтвердила готовність до подальшої співпраці у історичній сфері.