Вже зараз видно, що на майбутнє у нас зріє ще одна полеміка про те, якою має бути Україна: національною державою чи державою людей, які тут живуть. Вловіть цю різницю. Це два різних за своїм змістом концепти, з яких мають випливати акценти і пріоритети державної політики. Щоб не заходити у складну теорію, спробую просто пояснити різницю.

Прихильники концепту політичної нації вважають, що у світоглядному та соціокультурному сенсі необхідно зафіксувати існуючий стан. Бажаним результатом у такому випадку має стати лише гармонізація та нормалізація світоглядної і культурної неоднорідності України, яка склалася після кількасотлітньої російської окупації. У фокусі уваги мають бути інтереси індивіда та соціальних груп. Держава в такій концепції обслуговує і балансує цю множину індивідуальних та колективних інтересів.

Прихильники концепту утвердження саме національної держави вважають, що маємо надолужити все відібране, вкрадене і стерте українське національне, повернути Україні саме українську форму і зміст. Українське має стати драйвером позитивних змін та зміцнення. За цим підходом пріоритет належить державним інтересам, оскільки тільки так можуть бути захищені інтереси всіх і кожного. Одразу уточню, що поруч з домінуванням українського у цій концепції є місце етнічному та релігійному багатоманіттю, визначеному і захищеному національним законодавством та міжнародним правом.

Поки що ця конкуренція двох концепцій проходить далеким фоном на тлі нагальніших проблем війни. Але це поки що. Згодом у цій дилемі буде вирішуватися більшість питань державної політики. Зокрема у сферах національної безпеки, освіти, мови, культурного розвитку загалом, національної памʼяті, самоврядування тощо.

Концепція політичної нації обʼєктивно зміщає акцент з українського на людське – індивідуальне і групове. У пріоритетному фокусі уваги буде людина і громадянин, з їхніми інтересами, потребами і комфортом.

Концепція національної держави – це про власне українську основу держави України, щоб гарантувати і забезпечити все інше. Я є прихильником саме цього підходу. Оскільки тільки така держава може стати потужним гарантом інтересів не лише для української більшості, але й для представників інших народів та послідовників різних релігій.

«Денаціоналізована» концепція політичної нації здатна зробити у кращому випадку сильнішим хіба що суспільство, але не державу. Сильне громадянське суспільство у нас вже є. Основний виклик для нас – зробити такою ж сильною і державу. А стати такою вона зможе лише як національна держава, а не як оболонка чи механічний диспетчер політичної нації.