Народжений у бідній селянській родині в Гуляйполі, він став ватажком масового селянського руху, який кинув виклик імперським загарбникам, білогвардійцям і більшовикам, борючись за ідеали безвладної держави та соціальної справедливості. Його махновщина не лише змінила хід Української революції 1917–1921 років, а й залишилася унікальним феноменом українського анархізму, надихаючи покоління борців за свободу.Більше про життя та погляди Нестора Махна, розповість Еспресо.Ранні роки: від селянського хлопця до революціонерафото: ВікіпедіяНестор Махно народився 7 листопада (26 жовтня за старим стилем) 1888 року в селі Гуляйполе Катеринославської губернії Російської імперії (нині Запорізька область України) у родині колишніх кріпаків Івана та Євдокії Махно (справжнє прізвище – Міхненко). Батько помер, коли Нестору було лише 10 місяців, залишивши матір з п'ятьма дітьми в злиднях. З семи років хлопець пас худобу в заможних селян, а з десяти – працював у полях, отримавши лише два роки базової освіти в сільській школі. Можливо, що ця рання праця на поміщицьких землях і сформувала в ньому глибоку неприязнь до панівного класу та жагу справедливості, яку підживлювали бунти селян, як-от повстання 1902 року проти місцевого поміщика. Наприкінці XIX – на початку XX століття Гуляйполе, центр анархістського осередку в регіоні, стало осередком революційних ідей. У 1905–1907 роках, під час Першої російської революції, 16-річний Махно приєднався до Союзу бідних селян – місцевого анархістського гуртка. Спочатку він поширював агітацію соціал-демократів, але швидко перейшов до радикальніших дій: "експропріацій" (грабежів) заможних селян-куркулів для фінансування пропаганди, підпалів маєтків і вбивств поліції та інформаторів. Ці акції, відомі як "Чорний терор", були відповіддю на аграрні реформи Столипіна, які посилювали нерівність. У 1908 році Махно заарештований за підозрою в теракті проти поліції. У 1910-му військовий суд у Катеринославі (нині Дніпро) засудив його до смертної кари через повішення, але через молодий вік (21 рік) вирок замінили на каторжні роботи довічно. Сім років він провів у в'язницях Луганська, Катеринослава та Москви, де заразився тифом і туберкульозом. Там, спілкуючись з іншими анархістами на кшталт Петра Аршинова, Махно почав інтенсивно займатися самоосвітою: читав Кропоткіна, Бакуніна, вивчав історію революцій і писав вірші, як-от "Заклик" (антивоєнний маніфест). Махна випустили з тюрми у березні 1917-го під час Лютневої революції. Він повернувся до Гуляйполя, де одразу очолив Комуністичну асоціацію бідних селян і почав конфісковувати землі поміщиків. Махновщина: анархістська революція в серці хаосуУкраїнська революція 1917–1921 років – це був час безладного розпаду Російської імперії, а також це був ідеальний час для махновського анархізму. Після Жовтневого перевороту Махно спочатку співпрацював з більшовиками, надсилаючи загони проти гайдамаків Директорії УНР. Але Брестський мир 1918-го, за яким Центральні держави окупували Україну, змусив його перейти до партизанської боротьби. У липні 1918-го, переодягнений, він повернувся з Москви (де зустрічався з Леніним і Кропоткіним) і в вересні під Дібрівкою розгромив австро-угорські сили, здобувши прізвисько "Батько Махно" за харизму та турботу про бійців. Прізвисько "Батько Махно" відображало його роль, як харизматичного лідера, який ділився з бійцями останньою хлібиною, забороняв антисемітизм і караючи за мародерство, але також безжальний до ворогів. Його армія, яка була на 90% з українців, втілювала селянську демократію: обрані командири, загальна рівність, відсутність жорсткої ієрархії. Сам Махно часто першим йшов у бій, тому, за його словами, 9 разів був поранений.До осені 1918-го Махно створив Революційну повстанську армію України (РПАУ, або "Чорну армію") – федерацію селянських сотень, що налічувала тисячі бійців. Армія, натхненна ідеями "Набат" (української анархістської конфедерації) контролювала "Вільний район" на території сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей з населенням до 7 млн осіб. Махновці конфісковували землю, створювали комуни та "вільні ради" – самоврядні органи без партійного впливу. Вони боролися з гетьманцями Скоропадського, денікінцями, петлюрівцями та більшовиками, використовуючи блискавичні рейди на легендарних тачанках (кулеметних возах) і партизанську тактику. У 1919-му ця анархістська армія досягла своїх вершин. Після Перегонівської операції у вересні 1919 року і розгрому білогвардійців, Махно захопив Катеринослав і Олександрівськ, зупинивши наступ Денікіна на Москву. Тимчасові союзи з Червоною армією (як 3-тя Задніпровська бригада) чергувалися з конфліктами, адже Махно ненавидів більшовицьку централізацію та чекістів. Махновці ситуативно укладали військові угоди з більшовиками проти спільних ворогів (Денікіна, згодом Врангеля), але щоразу після перемог Москва розпочинала ліквідацію махновського руху як "некерованого". Також Махно співпрацював з отаманами петлюрівської орієнтації.У 1920-му, уклавши Старобільську угоду, махновці першими форсували Сиваш і вигнали Врангеля з Криму, але більшовики зрадили Махна, оголосивши його та армію анархістів "бандитами". До 1921-го РПАУ налічувала 80 тис. бійців, але голод і репресії чекістів змусили Махна відступити. РПАУ опинилася на межі розгрому, тому він її розпустив.Погляди Махна та особливості його анархізмуфото: ВікіпедіяЯк вже було згадано, погляди Махна формувалися в тюрмі під впливом анархо-комунізму Кропоткіна та Бакуніна. Вони виступали проти будь-якої держави – чи царської, чи більшовицької, тобто за "безвладну державу" вільних рад, де трудівники самі керують виробництвом і землею через солідарність і самоврядування. На відміну від більшовиків, які нав'язували диктатуру пролетаріату, Махно бачив революцію як стихійний бунт селянства проти експлуатації, без партійних еліт. "Третя соціальна революція", як лозунг "Набат", мала знищити не лише царизм, а й будь-яку централізовану владу, замінивши її федерацією комун. Ці ідеї були радикальними для України – аграрної країни, де селяни становили 80% населення й мріяли про землю без пана. Махно відкидав націоналізм як "буржуазний пережиток", але його рух мав український характер: козацькі традиції демократії, українська мова в газетах як "Шлях до волі" та патріотизм проти окупантів. У підсумку Махно хотів досягти анархістського комунізму – безкласового суспільства, де земля й фабрики належать трудівникам, без поліції чи армії. У Гуляйполі це втілилося в комунах, де селяни самі розподіляли врожай і освіту. Якщо порівняти з іншими тогочасними політичними проєктами, то більшовики пропонували державний соціалізм, петлюрівці – національну державу, а Махно наголошував на свободі без держави. Це робило його ворогом усіх, але героєм для селян, які бачили в ньому захисника від реквізицій і голоду."Треба розуміти, що весь час Махно намагався поєднати два ідеали: ідеал анархії та ідеал Запорозької Січі. Він у своїх спогадах називає збори селян Гуляйполя у 1917 році справжньою Запорозькою Січчю", - розповів Радіо Свобода дослідник історії махновського руху Данило Коваль. Еміграція та останні рокимогила Махна, фото: ВікіпедіяПоразка 1921-го змусила Махна та його однодумців втікати. У серпні, з дружиною Галиною Кузьменко (колишньою вчителькою, соратницею) та 100 бійцями, він утік до Румунії через Дністер. Радянська влада вимагала екстрадиції, але Румунія відмовила. У квітні 1922-го Махно перебрався до Польщі, де його заарештували за "змову з галичанами", але після гучного суду (з підтримкою європейських анархістів) виправдали. Тоді він перебрався до Берліна, де зустрівся з видатним німецьким анархістом Рудольфом Рокером, а в 1925-му оселився в Парижі. У еміграції Махно жив у злиднях. Тому працював на заводах, але туберкульоз змусив кинути важку роботу. Він писав мемуари ("Російська революція на Україні", 1929–1937), статті для анархістської преси, сперечався з іншими анархістами як Волін і Аршинов, спільно розробивши "платформізм" – ідею єдиної анархістської організації з тактичною дисципліною. Також зустрічався з відомими європейськими класиками анархізму як Дурруті, Берман і Голдман, які вплинули на іспанський анархізм. Тим часом радянські агенти полювали на нього, а родина потерпала. У 20-х роках минулого століття він розлучився з Галиною Кузьменко, яка у підсумку разом з донькою Оленою потрапила до ГУЛАГу в 1940-х, коли СРСР дійшов до Берліна. А сам Махно у віці 45 років помер 25 липня 1934-го в Парижі від сухот, його прах похований на цвинтарі Пер-Лашез поруч з іншими анархістами. Махно в сучасній Україні: від забуття до символу опоруНестор Махно очима художника, фото: Юрій ЖуравельУ радянській історіографії Махно змальований як "бандит" і "куркульський ватажок", хоч більшовики й самі користалися його послугами. Але після 1991-го "Батька-Махна" реабілітували в історії України як борця за свободу. У Гуляйполі є музей, пам'ятник (до речі, знищений росіянами 23 травня 2024 року і відновлений за кілька місяців) та фестиваль "Махнофест". У 2022-му, під час російського вторгнення, деякі групи ЗСУ надихалися ним, тому чимало бійців мають позивне "Махно". Його прапор (чорний або червоний з анархістськими лозунгами) досі можна побачити на протестах, а сучасний рух асоціюють з українським опором імперіалізму. Гасло махновщини: "Влада народжує паразитів, хай живе анархія!", і досі має прихильників.Сьогодні Махно – точно не національний герой на кшталт Бандери, бо анархізм суперечить державницькій парадигмі, але все ж він локальний символ про якого знають у всій країні. До того ж Махно та махновщина є одним з символів світового анархістського руху. Для багатьох він уособлення селянської волі в широкому розумінні цього слова, яка надихає до децентралізації і боротьбу проти різних форм насильства централізованої влади. Читайте також: Син останнього гетьмана, який зробив Бетховена безсмертним: 273 роки тому народився Андрій Розумовський