У період, коли політична конкуренція все більше зміщується з формальних інституцій у неформальні простори, міжфракційні депутатські об’єднання у Верховній Раді стають однією з найважливіших, але водночас найменш контрольованих форм політичної взаємодії. Під час війни вони нерідко беруть на себе функцію неформальних координаційних майданчиків, але це лише підсилює потребу у прозорості їхньої діяльності. 

У Верховній Раді ІХ скликання станом на початок листопада 2025 року зареєстрували 191 МФО, чотири з яких уже припинили свою діяльність — тобто майже у кожного депутата є хоча б одна «неформальна» парламентська приналежність.

Водночас існує й інший бік цього явища. Частина МФО, такі як «Україна без олігархів» або «Вільна Венесуела», залишаються радше декларативними утвореннями, про діяльність яких немає публічної інформації –  ні звітів, ні фіксованих результатів. Такий дисбаланс між активними та «сплячими» об’єднаннями лише підкреслює потребу у системному публічному моніторингу діяльності МФО.

У відповідь на запит Рух «Чесно» отримав актуальний перелік міжфракційних депутатських об’єднань Верховної Ради ІХ скликання. Ми проаналізували, як змінилась динаміка створення МФО у цьому скликанні парламенту, хто з депутатів використовує ці структури найчастіше та яка тематика діяльності наразі найбільш популярна. 

Клуб за інтересами

Міжфракційні депутатські об’єднання (МФО) – одна з найменш формалізованих, але водночас найбільш живих форм парламентської роботи. Вони створюються на добровільних засадах народними депутатами, які мають спільні цінності або тематичні пріоритети, незалежно від політичної приналежності.

Різноманітність таких об’єднань у сучасному парламенті вражають: від «Євроатлантична Україна», утворене народними депутатами Людмилою Буймістер, Олексієм Гончаренком та Оксаною Савчук, до «За вільний Кавказ», ініційоване також Олексієм Гончаренком, є «Розумна політика» ексспікера Дмитра Разумкова, «Гальорка» нардепа Сергія Власенка та навіть «Криміналітету – ні» створене нардепом Володимиром Кабаченком, а ще «Захист прав ветеранів, учасників бойових дій та членів їх родин» під головуванням Юлії Тимошенко, та «Альянс Україна-Британія-Польща», «Залізниця України», «Морський та річковий транспорт України», «Київ діє» – всі авторства Миколи Тищенка. І це лише частина переліку. 

Найбільшим міжфракційним депутатським об’єднанням у Верховній Раді України залишається МФО «За конституційну реформу і ефективну владу», яке об’єднує 283 народних депутатів –  тобто понад дві третини складу парламенту. Такий розмір робить його не лише найбільшим серед усіх МФО, а й одним із найвпливовіших неформальних майданчиків у Раді.

Співголовами об’єднання, окрім голови Верховної Ради Руслана Стефанчука, виступають перший заступник мпікера Олександр Корнієнко та народні депутати від «Слуги народу» Павло Фролов, Вікторія Подгорна і Андрій Клочко. Така конфігурація керівництва лише посилює вагу МФО у внутрішньополітичних процесах та підкреслює, наскільки важливо розуміти вплив міжфракційних об’єднань на формування політичних рішень.

Чому потрібна відкритість

Питання публічності діяльності міжфракційних об’єднань не нове. Ще у 2021 році наголошувалося на необхідності оприлюднення на сайті Верховної Ради інформації про всі МФО, їхній склад і тематику роботи. Однак за чотири роки ситуація не змінилася, дані про такі об’єднання й надалі залишаються розпорошеними, неповними або взагалі недоступними для громадськості.

Сьогодні надзвичайно важливо не лише фіксувати факт створення таких об’єднань, а й забезпечити публічне висвітлення інформації про їхню реєстрацію, склад, тематику та цілі. Логічним стало б відображення на особистих сторінках народних депутатів на офіційному вебсайті Верховної Ради України відомостей про їхнє членство у міжфракційних депутатських об’єднаннях. Це дозволило б громадянам бачити не лише формальну партійну належність депутата, а й спектр його політичних, ціннісних чи галузевих зв’язків, це те, що насправді впливає на його позиції під час ухвалення рішень.

На відміну від фракцій, які формуються виключно на партійній основі, МФО можуть об’єднувати представників різних політичних сил навколо спільних тем чи інтересів. І хоча зовні така діяльність виглядає як благородне партнерство задля суспільного блага, на практиці вона нерідко приховує ситуативні союзи, політичні домовленості, неформальні впливи чи лобістські ініціативи. Саме через відсутність чітких правил прозорості МФО залишаються у «сірій зоні» парламенту. 

Депутати, які входять до таких об’єднань, отримують можливість впливати на процес ухвалення рішень поза межами формальних процедур, тобто без відповідальності, звітності чи фіксації позицій у відкритому доступі. Це створює ризики не лише політичної непрозорості, а й маніпулювання суспільною довірою. 

Крім цього МФО можуть використовуватися для консолідації голосів перед пленарними засіданнями, неформального узгодження правок до законопроєктів (часто вже на етапі комітетів), а також для публічного легітимізувати лобістських ініціатив через спільні заяви.

Тому публічність у сфері МФО це не бюрократична формальність, а базова гарантія доброчесності парламенту. Громадяни мають знати: які міжфракційні об’єднання реально існують, хто входить до їхнього складу, які цілі вони декларують і які результати демонструють.

Наявність єдиного публічного реєстру МФО на сайті Верховної Ради із зазначенням складу, керівництва, тематики діяльності та результатів дозволить:

• зменшити простір для неформального лобізму: коли депутат може представляти певні комерційні чи групові інтереси під виглядом «соціальної ініціативи»;
• забезпечити підзвітність перед виборцями, адже участь у МФО – це частина політичної позиції депутата;
• підвищити якість аналітики та парламентського моніторингу, оскільки стане зрозуміло, які теми об’єднують депутатів різних партій і де є потенціал для спільних реформаторських ініціатив.

Міжнародний досвід

У багатьох країнах такі дані є відкритими, і це норма, а не виняток. Наприклад, у Великій Британії існує офіційний Реєстр міжпартійних парламентських груп, де публікуються відомості про доходи та витрати цих об'єднань, протоколи формальних зустрічей та політичні брифінги. 

У Європейському парламенті міжгрупи не є офіційними органами парламенту, але визнаються ним і створюються за згодою голів політичних груп на початку кожної легіслатури. Інформація про них теж є у відкритому доступі.

В обох випадках – і у Великій Британії, і в Європейському парламенті – відкритість таких груп не лише запобігає корупційним ризикам, а й слугує інструментом політичної соціалізації: депутати вчаться діяти прозоро, бо знають, що їхню активність моніторять ЗМІ та громадські організації.

Це не лише захищає парламент від звинувачень у кулуарності, але й підвищує якість політичного діалогу, оскільки суспільство може бачити реальні, а не декларативні пріоритети своїх представників.

Не «сіра зона»

В українських реаліях, де довіра до парламенту залишається низькою, відкритість МФО може стати практичним кроком до відновлення прозорості політики. Коли відомо, хто з ким співпрацює і навколо яких питань, це знижує ризики кулуарних домовленостей, а також демонструє зрілість політичної системи.

Прозорий облік міжфракційних об’єднань – це фактично індикатор здоров’я парламентської демократії. Адже лише тоді, коли суспільство бачить, як формуються неформальні альянси у Верховній Раді, можна говорити про справжню політичну відповідальність, а не про «клуби за інтересами» для обраних. 

Ірина Корженкова, рух «Чесно»