Інколи ставлять питання: як нам подолати самосприйняття України як анти-Росії? Як нам уникнути сприйняття себе як лише заперечення Росії? Адже ми не є запереченням чогось іншого. А особливо Росії. Ми є собою.

І в мене на це ось яка відповідь: Україна не є «анти-Росією». Це Росія є анти-Україною. Росія є запереченням, негацією, мінусом. І тому для неї така важлива ця війна. Вона виживе тільки тоді, коли вона зможе нас заперечити, тобто знищити.

Україна є породженням цієї землі. На ній відбувалося різне, але лейтмотивом є кілька речей:

1. Локальність важлива, і турбота про свій простір важлива.
2. Політика – це рух знизу вгору, від громади до держави.
3. Свобода, рівність і братерство/сестринство важливі, і братерство/cестринство вільних і рівних є основою суспільства.
4. Тиранія – це зло.
5. Ми не хочемо нікого завойовувати, нам добре тут.
6. Ієрархія – річ сумнівна. Її можна терпіти, але коли по-іншому – зовсім ніяк.
7. Все вирішуємо діалогом, конфліктом, срачем, знову діалогом, знову срачем – але головне горизонтально.
8. Кожен має гідність – і ніхто не має права іншого принижувати.

Так от, Росія – це політичний проєкт із заперечення всього цього. Вона хоче довести собі і світу, що такі горизонтальні моделі – неефективні і шкідливі. А ефективні тільки насильство та ієрархія. Що локальність неважлива – тому можна завойовувати інших і стирати їхню ідентичність. Що ієрархія – це все. Що гідності нема, і життя – це принижувати і бути приниженим. І тд.

Росія постала з негативної енергії, з прагнення заперечити нас. В її хворій фантазії вона може існувати тільки як заперечення нас, тобто тільки коли нас не буде. Але коли остаточно переконається, що заперечити нас не вдалося, вона почне заперечувати саму себе і руйнувати саму себе. Головне - нам не почати руйнувати самих себе першими.