Еспресо у огляді пригадає незламну жінку, яка навіть під час тортур не скорилась режиму.Юні рокиНародилась Катерина Зарицька 3 листопада 1914 року у Коломиї. Походила з інтелігентної родини. Батько Мирон Зарицький був українським видатним математиком, доктором філософії, професором Львівського державного університету і фундатором української математичної культури. Дідусі Катерини були священнослужителями у місцевих парафіях.Освіту здобувала у Музичному інституті імені Миколи Лисенка, займалась у спортивних гуртках Українського Спортового Союзу. Пізніше навчалася в гімназії в Тернополі та у приватній гімназії сестер Василіянок у Львові (нині це лінгвістична гімназія). Закінчила "Львівську політехніку" за спеціальністю інженера геодезії. Знала декілька мов, серед яких німецька, англійська та французька.З 1930 року почала займатись активною діяльністю в ОУН. Була серед пяти розвідниць-дівчат, які виконували таємні завдання. Через це на її долю випало чимало випробувань. Нею почала цікавитись у поліції.Польська в'язницяВже у литопаді 1934 року 20-річну Зарицьку арештували за підозрою у замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, який відбувся 15 серпня того ж року. ЇЇ засудили до 8-ми років ув'язнення, однак апеляційний суд скоротив термін до 6-ти років, а на підставі амністії термін зменшено до 4-х років. Згодом засуджена на Львівському процесі до 5-ти років тюрми, однак термін також був скорочений на підставі амністії. Сумарно за вироками двох процесів мала відсидіти 6,5 років, але після апеляції цей термін скоротили до 4 років.Її та ще 22 особи серед яких були Степан Бандера, Роман Мигаль, Богдан Підгайний, Іван Малюца, звинуватили в організації і здійснені вбивств директора гімназії Івана Бабія, агента поліції Якова Бачинського та працівника консульства СРСР Андрія Майлова. Зокрема Зарицькій закидали стеження за підкомісаром поліції Коссобудзьким і підозрюваним у співпраці з поліцією Яковом Бачинським, яких ОУН мала намір вбити. Також її підозрювали у підготовці вибуху в редакції газети "Праця". Покарання вона відбувала у Львові, Варшаві, Станиславові (Івано-Франківськ) й Чорткові. У Станиславівській в’язниці Катерина Зарицька зустріла в тюремній капличці знайомого з дитинства Михайла Сороку. Через рік, у грудні 1938 року, коли вийшли на волю – обвінчались.Під радянською владоюУ березні 1940 року енкаведисти, розшукавши в польських архівах справу Зарицької, прийшли арештувати її. Михайло, який намагався вступитися захистити вагітну дружину, також був затриманий, а пізніше й засуджений до 8 років таборів. Звинуваченням для обидвох стала активна діяльність в лавах ОУН."В Тернополі я перший раз зобачив твою маму. Я тоді був менший за тебе, а мама бігала по коридорі аж вітер свистів…", – писав Михайло Сорока в листі до сина, пише "Локальна історія"."Їхній арешт був справою часу, то ж домовилися, що якщо в неї заберуть дитину –  то на її тілі залишить якийсь слід, скажімо, надкусить вушко –  щоб потім по ньому відшукали.""Одного дня ми несподівано почули плач немовляти, – згадувала ув’язнена Люба Комар. – Він пробився крізь дошки нашого вікна і розкотистим звуком торкнувся наших приспаних дівочих почуттів. Ми всі як одна стрепенулися, сіли та стали слухати. А дитина кричала сердечним немовлячим "ува-ува", зачаровуючи нас і перетворюючи в людські істоти, з людським несповненим бажанням, з нездійсненими мріями. Поруч з нашим корпусом був тюремний шпиталь, звідки, треба думати, Катруся вийшла з дитиною на прохід на тюремне подвір’я під нашим вікном".З березня 1940 року до червня 1941 року Катерина Зарицька провела у в'язниці НКВС "Бригідки" (нині СІЗО на вул. Городоцькій) у Львові, де народила сина Богдана. Він, до речі, став відомим художником-графіком. Вихованням хлопчика займались дідусь і бабуся.Чоловіка Михайла Сороку за якийсь час засудили до смертної кари. Потім покарання змінили на 25 років неволі. Відтоді Зарицька більше його не бачила. Загалом в ув’язненні Сорока пробув довгі 34 роки.Друга світова війна26 червня 1941 року, коли німці бомбардували Львів, охорона "Бригідок" розбіглася, і багатьом в’язням вдалося втекти, серед них була й Катерина. 30 червня у Львові було проголошено відновлення Української Держави й Зарицька знов активно долучилася до політичної діяльності. Вона займалась політосвітою серед жіноцтва, забезпеченням ліків, підготовкою санітарів. Протягом 1941-1943 років була крайовою провідницею жіночої мережі ОУН, з 1943 року – організаторка й керівниця Українського Червоного Хреста, також працювала у відділі пропаганди ОУН, писала політичні статті. У 1945 році її нагородили Срібним хрестом заслуги УПА.З 1945 до 1947 року була зв'язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича. З того часу вона отримала псевдо Монета. Жила під прізвищем нібито польської переселенки Марії Вирюк. Її завданням було шукати й облаштовувати конспіративні квартири-криївки для Шухевича у різних місцях – у Заболотівці, Раю, Львові, Княгиничах, Грімному. "Шухевичу були потрібні люди інтелігентні, які могли би на словах передати ті чи інші його думки", –  пояснювала вона. Радянські табори і останні роки життяУ 1947 році НКВС арештував та засудив Катерину Зарицьку до 25-ти років ув'язнення. Перебувала у Верхньоуральській тюрмі та Владимирському централі.В одному з перших листів, надісланих додому, вона заспокоювала батька: "Ну, уяви собі, що я пішла в монастир. А чи ж там не можна бути щасливим? Отже, все в порядку! Усміхнися, подумай, що в Тебе трохи чудакувата дочка, але найважніше – перестань вважати її нещасною", – писала вона.В одній з посилок від рідних Катерина отримала три словники, "Лис Микита", підручники з англійської мови і шахи. Окрім англійської та німецької, в ув’язненні вивчала французьку. Передплачувала "Всесвіт" та "Науку і життя", з репродукцій журналу "Україна" на стінах камери робила виставки картин українських художників.У листі до рідних іронізувала: "У мене виробився такий філософічний стоїцизм, що я з вершин свойого світа споглядаю на вас, бідних людей, які, крім творчої праці, силою факту мусять заниматися і всякого рода земською суєтою".У 1969 році переведена до табору суворого режиму в Мордовії. Вийшла на волю 1972 року із забороною проживати на Заході України. Поселилась у м. Волочиськ на Хмельниччині. Жила разом із своєю товаришкою Даркою Гусяк, теж зв’язковою Шухевича."Була щасливою, коли повернулася в 1972 р. в Україну. Вона побачила дорослого 32-річного сина, невістку Любу, онучок Соломійку та Устю і найголовніше – обняла свою мамусю, котра всі ті роки підтримувала її в ув’язненні. Жінка багато подорожувала, допомагала ув'язненим, посилаючи посилки з теплим одягом, словом  насолоджувалася життям, незважаючи на стеження КДБ, цькування в місцевій пресі", – писала заступниця директора Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби Оксана Романів.Померла Катерина Зарицька 29 серпня 1986 року. Похована на Личаківському цвинтарі. Через 5 років після її смерті в Україну із Сибіру привезли останки чоловіка Михайла Сороки. Їх перепоховали у спільній могилі.