1. Європейська Хартія регіональних або міноритарних мов – документ Ради Європи, покликаний захищати мовне розмаїття на континенті. Всупереч російським пропагандистським міфам, Хартія спрямована не на захист прав національних меншин, а саме на захист мов, які такого захисту потребують. 2. Хартія аж ніяк не є мірилом "європейськості" чи демократичності тих чи інших країн. Естонія, Литва, Латвія, Греція, Болгарія, Бельгія та інші європейські держави ніколи не підписували цей документ, що ніяк не перешкодило їхньому членству в ЄС. Такі держави як Франція чи Італія підписали, але не ратифікували Хартію. Само собою Хартію не підписала Росія, яка використовує цей документ для тиску на Україну й інші держави. 3. Україна ще в часи правління Кучми й Табачника встигла не лише підписати Хартію, але й двічі її ратифікувати. Перший ратифікаційний закон 1999 року Конституційний Суд у 2000 році визнав неконституційним. Тож у 2003 Хартію ратифікували вдруге. 4. І все б нічого, якби проросійська влада України не вдалася до спотворення перекладу Хартії. Її назву (European Charter for Regional or Minority Languages) та ключовий термін переклали як "регіональних мов або мов меншин". Це було зроблено навмисно, щоб у ратифікаційному законі 2003 року записати про захист "мов таких національних меншин" і запхати в перелік російську меншину. Через цю грубу маніпуляцію поруч із мовами, які справді потребують державної підтримки, в українському законі опинилася російська мова. Якій не лише нічого в Україні не загрожувало, але яка сама була і є загрозою й державній українській мові, й міноритарним мовам України. Читайте також: Публічне спілкування російською має сприйматися як хамство5. Цей ганебний закон, який спотворює текст Хартії, суперечить національним інтересам України та здоровому глузду, діє і досі. На необхідності правильного офіційного перекладу Хартії та зміни у зв’язку з цим ратифікаційного закону не раз наголошували українські правники, мовознавці й органи влади. 14 липня 2021 року Конституційний Суд у рішенні №1-р/2021 визначив: "Міністерство закордонних справ України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, згідно з наданими їм повноваженнями й компетенцією мають установити однозначність у питанні офіційного перекладу Хартії українською мовою, а також учинити інші дії, що їх потребує належне виконання Україною зобов’язань, узятих за Хартією як міжнародним договором, оскільки наявна юридична невпорядкованість цих питань підриває дієвість приписів статей 8, 9, 10, 11 Конституції України". 6. Уряд Шмигаля у 2024 році вніс законопроєкт, який виконував припис Конституційного Суду. Його схвалив профільний гуманітарний комітет Верховної Ради. Однак буквально за день до пленарного засідання у січні 2025 року він був знятий з порядку денного пленарного засідання з посиланням на тиск неназваних "європейців". Тобто відбулося один в один те, що повторюється тепер. Проєкт відклали нібито "на кілька тижнів", щоб не дратувати загадкових "європейців". Однак "слуги народу" так ніколи й не повернули цей проєкт до порядку денного аж до самої відставки уряду Шмигаля, яка відповідно до регламенту спричинила автоматичне відкликання законопроєкту. 7. Законопроєкт 14120, внесений урядом Свириденко, є копією попереднього і так само не містить російської мови. Слід віддати належне міністерству культури, МЗС і Кабміну в цілому, які виявили послідовність у цьому питанні. Гуманітарний комітет рекомендував ухвалити законопроєкт в цілому з важливими уточненнями щодо захисту ідишу, румейської та урумської мов. 8. Законопроєкт попередньо значився в порядку денному пленарних засідань на перший тиждень листопада. Але, як відомо, з подачі віцепрем'єра Качки й керівника Держслужби з етнополітики Єленського "слуги народу" хочуть його звідти викинути – знову, як і в січні, під приводом напівміфічних "європейських експертів". 9. Цілком очевидно, що будь-які українські чи закордонні діячі, які виступають за збереження відверто фальшивого перекладу Хартії та зривають виконання припису Конституційного Суду, діють усупереч національним інтересам України й здоровому глузду. Якою б євроінтеграційною демагогією, в якій любили вправлятися ще  Табачник і Ківалов з Колесниченком, ці люди не прикривали свої дії, ці дії вигідні виключно державі-агресору – Росії, яка використовує російську мову як інструмент війни та окупації. 10. Ніхто – ні російські лобісти в європейських структурах, ні окремі урядовці, які вирішили перешкоджати ухваленню законопроєкту власного уряду – не має вказувати парламенту, які закони розглядати. Уповноважена з захисту державної мови Олена Івановська, а також численні народні депутати й громадські діячі, які останніми днями закликали парламент не відкладати розгляд законопроєкту 14120, мають цілковиту рацію.Читайте також: Євроінтеграція без русифікації!11. Окремо слід відкинути демагогію, що вилучаючи російську мову з переліку мов, захищених Хартією, Україна порушить якісь права меншин абощо. Російська мова матиме правовий захист нарівні з мовами інших меншин, яких є десятки в Україні. Але її не буде в переліку 15 мов, щодо яких Україна виконуватиме зобов’язання відповідно до Хартії і які відповідно до цілей Хартії потребують посиленого захисту і підтримки. 12. Страшилки про те, що ухвалення законопроєкту 14120 буцімто перешкоджатиме європейській інтеграції України – відвертий блеф. Будь-який європейський діяч, який виступить проти виправлення спотвореного перекладу Хартії і застосування її за призначенням (у т.ч. для захисту ідишу, урумської та румейської мови) виставить себе відвертим російським агентом, ксенофобом і антисемітом. Тому ніхто, за винятком давно засвіченої російської агентури,  робити цього не буде. І дуже важливо, щоб українські урядовці й депутати самі не скочувалися до ролі пасивних виконавців забаганок Москви.ДжерелоПро автора. Тарас Шамайда, співкоординатор руху добровольців "Простір свободи"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.