Про це розповіла польська волонтерка Аґнєшка Зах у проєкті "Європейці" з Лесею Вакулюк на Еспресо. "Я їжджу на фронт. Інколи буваю там по два-три тижні, коли їду вздовж лінії фронту. Трохи тут, трохи там - хтось просив, там хтось просив. Бачу - о Боже, порвані штани, холодно - ну гаразд, тримай кофту. От як я маю робити звіти, коли просто через вікно передаю хлопцеві кофту чи щось інше?", - сказала вона.Зах наголосила, що трохи важко з цими всіма паперами, але завжди просить, щоб хтось допоміг їх оформити."Вдячна кожному, хто розуміє мій спосіб роботи - я не віддаю багато в одному місці, хіба що довіряю і знаю, що все дійде до хлопців, а не кудись зникне. Якщо довго працюю з якимось підрозділом, тоді так, можу залишити. А зазвичай, особливо, коли це новий підрозділ, передаю особисто в руки", - заявила волонтерка.Вона розповіла про те, що робить у Польщі."Я не збираю грошей. Грошей, які в мене є, вистачає лише на пальне. І добре, якщо вистачає. Іноді мені доводиться кілька днів попрацювати, щоб мати змогу поїхати в Україну. Усе, що я везу, - це пожертви людей. Вони надсилають посилки, привозять додому. Я телефоную: "Слухайте, потрібно те й те", - і вони купують. Це поляки. Що б там не говорили, поляки завжди намагатимуться допомогти, бо ми знаємо, що таке залишитися без допомоги. Знаємо, що таке потребувати. Що б не казали. Так, звісно, є такі жертводавці, які.. там.. тут… щось бачив… якісь хрести на машинах, хтось щось сказав, тут Львів якісь пам’ятники ставить, хтось щось - скандал. Але вони допомагають. Вони надсилають", - заявила Зах.Волонтерка додала, що намагається навчити людей відрізняти тих, хто воює, від тих, кому, як кажуть українці, "пофіг". "Поляки допомагають. Зараз важко, важче, ніж на початку війни, але допомога стала змістовнішою. Тепер просять конкретні речі. І поляки стараються забезпечити це. Звісно, вони не можуть забезпечити все - це ж цивільні люди. Якщо щось перепаде від фонду - чудово, але зараз це рідко. Бо я - Непроста волонтерка", - сказала вона.Зах пояснила, що це значить."Так, бо я все передаю кожному безпосередньо в руки. Я не фотографую облич. Коли хлопці приходять з нуля, настільки виснажені, що просто падають у спальники, я ж не буду їх будити й казати: “Послухайте, я привезла вам локшину швидкого приготування, треба фотки зробити”. Я так не можу. Тому, мабуть, фонди мене не дуже люблять. Не знаю", - наголосила волонтерка.Вона заявила, що просто намагається возити потрібні речі й робити так, щоб ця справа об’єднувала людей. "Коли хлопець дає мені щось, я кажу, хто це передав, що казав, чому це зробив, скільки душі поляки вклали. Я також вожу речі від українців, і завжди кажу: це - трохи нашої ніжності до людей, які стримують федерацію. Це не лише про довезення речей. Це про те, що приїхав волонтер із-за кордону, з Європи, приїхала жінка. Буває, хлопці дзвонять додому, коли я в них, і кажуть по відеозв'язку: “Дивіться, до нас приїхала волонтерка з Польщі. Босоніж. Подивіться!" А ви де? Де ви? Розумієш? Ці мої приїзди потрібні і для того, щоб додати хлопцям сил. Це знак, що ми їм довіряємо, що ми в них віримо, що вони не самі, що Європа знає, за що вони борються. Що, попри те, що пишуть в інтернеті, хтось стоїть у них за спиною і підтримує їх. І зараз їм це дуже потрібно", - підсумувала Зах.