«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку info@glavcom.ua з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

У 33-му випуску «Мовного питання» підемо слідами цьогорічного радіодиктанту, а саме поговоримо про лексику твору.

Текст починається з алюзії на сатиру Леся Подервʼянського («дресірувать любіму обізяну»). «Дресірувать» – це суржикізм, а от «дресирувать» Кузнєцової – ні. Це слово має фонетичні риси української мови і належить до розмовного стилю. У четвертому випуску ми писали про розмовні та діалектні розмовні форми, як-от: інфінітивні, що закінчуються на -ть («співать», «блукать»); скорочені форми дієслів третьої особи однини («ходе», «робе»); скорочені форми дієслів третьої особи однини теперішнього часу («співа», «блука»); скорочені форми дієслів третьої особи однини минулого часу («сміявсь», «вертавсь»); скорочені форми дієслів першої особи множини теперішнього часу («робим», «хочем»). Це все українські слова, а не суржик.

Серед діалектизмів, які пролунали в диктанті, були «пітятко» (курчатко), «кияхи» (качани кукурудзи) і «допіру» (щойно, тільки). В українській мові є також варіант «топіро». Невідмінюваних діалектизмів типу «допіру» насправді багато: бігмé (чесне слово), далебí (правду кажучи), прéцíнь (а втім / все-таки), присійбó (справді), си́річ (тобто), опрíч (окрім), сливé (майже) тощо.

Звернули на себе увагу і слова з двома апострофами. Раніше ми знали тільки «надʼярʼя», а виявляється, може бути і «міжʼярʼя». Також пролунали слова з «пів»: «впівсили» і «півтони». Вони не підпадають під правило чинного правопису про роздільне написання «пів» з іменниками, бо «півтон» і «впівсили» – самостійні слова (іменник і прислівник).

Окремо варто прокоментувати фемінітив «читкиня». Його вживав ведучий на адресу Наталі Сумської, а за ним підхопили й користувачі фейсбуку. Але правильніше – «чтиця», адже утворюємо від «читець», а «читкиня», певно, від «читик» (як «історикиня» від «історик»). Жарт. Утім, «читкиня» може з часом навіть залишитись у вжитку, а поки що ані «чтиці», ані «читкині» у словниках немає. Хоча запит на цей фемінітив, безумовно, є.

• 1 •

Світлана Малюк: Пані Ольго, навіщо в радіодиктанті двокрапка в цьому реченні? «Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: «допіру», «пітятко» чи «кияхи».

Авжеж, двокрапка зайва, я теж її не ставила. Там немає узагальнювального слова («таких» або «як-от»). Це найгірший прояв авторської пунктуації. Якщо до авторського тире всі звикли, то до двокрапки абиде – ні. Закладаюся, що переможця радіодиктанту в цьому році не буде. Звідки йому взятися, коли і авторка, і чтиця зробили все для того можливе? Зате прецедент!

• 2 •

Анатолій Васильєв: Чи є відповідник до англійського слова «блекаут»?

«Блекаут» у наших реаліях означає пітьму внаслідок знеструмлення. Однак у 90-х теж були вимкнення світла, а потреби у слові «блекаут» не було. Чому різко зʼявилася? Бо ми зараз некритично запозичуємо англізми. Якщо перекласти «блекаут» дослівно, то буде «затемнення». Продаються й штори «блекаут» (штори для затемнення кімнати). Але замість «блекаут» у значенні вимкнення світла можна просто казати «знеструмлення», адже зрозуміло, що коли немає світла, то стоїть пітьма. Принаймні ввечері. 

Нагадаю слова легендарної Ірини Фаріон, які вона сказала в інтервʼю «Главкому»: «Ще не вийшовши з пастки московського суржику, одразу зайшли в «блекаут». Коли в голові нема місця на своє, то там темно. Це люди без стилю, що впали перед модою. Буде мода на французькі слова – будуть французити. Вчіть англійську, але пощо її змішувати з українською? Чи чай також в узвар зливаєте? А коли вже такі англопросунуті, то і хліб «бредом» називайте, а місто хай «ситі» стане!».

• 3 •

Валерій М. З приводу милозвучності: як сприймаєте написання Олександр з додатковою літерою – Олександер (щоб уникнути накопичення приголосних)? Тоді можна було б і скафандер, і коріандер, і навіть меандер...

«Олександер» – це в польській, чеській, словацькій і словенській мовах. «Скафандр» і «меандр» запозичені з французької: scaphandre, méandre. Там «е» немає, і французи якось не переймаються «немилозвучністю». А от «коріандр» (лат. сoriandrum) колись справді в українській був «коріандеръ». Утім, не думаю, що в сучасній мові різко в таких словах зʼявиться «е». Поки що це орфографічна помилка.

• 4 •

Валерій М. Хотів ще запитати: якщо «отличник» – це відмінник, то «хорошист» – дОбрик?

Якщо він добрик, то вона дóбриця чи добри́ця? «Дóбрика» словники не знають, це чийсь оказіоналізм (можливо, ваш). В українській мові «хорошист» – це четвірочник (хоча слова «хороший», «хóроше» є в українській мові). Так само, як є трієчник і двієчник. Чому тоді відмінник, а не пʼятірочник, – не знаю. 

• 5 •

Наталія Муравйова: Хочу спитати, як буде українською «порочный круг». Спитала в гуглі – видав «порочне коло». Але ж «порок» – це російське слово, ми кажемо «вада».

У словнику Грінченка слова «порок» немає, а в сучасний (СУМ-20) його ввели: «1. Негативна риса, вада кого-, чого-небудь, що заслуговує на загальний осуд. Один був порок за панотцем ... – горілочку любив (Панас Мирний); 2. заст. Аморальна поведінка, розпуста. Моя насолода заслуговуватиме хвали, а його порок – хули, бо я лише людські закони порушу, а він іще й закони природи зневажає (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)». «Порочный круг» – це ідіома, а кожна мова має свої ідіоми. У нас «порочный круг» – це «зачароване коло».

• 6 •

Юлія Косенко: То якого все-таки роду слово собака?

Дуже часте запитання. «Собака» – іменник спільного роду, що позначає і самця, і самицю. Але назва цієї тварини в нас має чоловічий рід, на відміну від російської («пропала собака по кличке Дружок»). Однак якщо собака народила, то, звісно, народила вона, а не він. 

• 7•

Марія Кузик: Як вам слова «газованка», «тушкованка»? Дозволені?

Ну, очевидно, що «газіровка» – росіянізм, тому «газованка» – оптимальний замінник. На жаль, його немає в академічних словниках (є тільки прикметник «газований»). «Тушкованка» (від тушковане мʼясо) теж звучить природно, але у словники пробралася скалькована «тушонка». 

• 8 •

Єлизавета Добронравова: Чи можна мати в лексиконі антоніми «корпулентний» і «субтильний»? Це не російські слова?

Ні, не російські, це латинізми. Але і не антоніми. «Субтильний» – від лат. subtilis «тонко зітканий». Не худий, а саме витончений, делікатний. «Корпулентний» – від лат. corpulentus «огрядний, товстий». Обидва слова є в академічних українських словниках.

• 9 •

Іван Панасенко: Пані Ольго, один перекладач постійно пише «чуття гумору». Як і «чуття мови», але з цим усе зрозуміло: мовне чуття, а не мовне почуття. Але ж «почуття гумору» – хіба не усталена словосполука?

Усталена. СУМ-20: «Почуття гумору – властивість людини бачити смішне у певних життєвих ситуаціях і вміти його передавати». А от мовна інтуїція – це справді чуття.

• 10 •

Петро Кандзюба: Добрий день. Як правильно: «культ особистості» чи «культ особи»?

У російській мові і «особа», і «особистість» – це «личность». А в українській маємо два слова: особа – це людина, а особистість – це індивідуальність людини. Мається ж на увазі не «культ індивідуальності людини», а культ конкретної людини, тому правильно «культ особи».

«Главком»