Сергій Плохій. Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2025Цієї осені минає чергова річниця трагічної події, що сталася в Мюнхені у 1959 році, і про що розповідає ця книга. Того дня агент КГБ СССР Богдан Сташинський в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайрштрассе убив провідника ОУН Степана Бандеру. Дочекавшись його появи, Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив Бандері в обличчя струменем розчину ціанистого калію. Як записано в поліцейському протоколі, жертва мала з собою торбу з продуктами. Виноград, сливи, помідори. Помідори не розсипалися, як зазначено поліцією. Тож новий твір Сергія Плохія "Убивство у Мюнхені" засновано на архівних матеріалах та протоколах суду. Він розповідає про одного із найвідоміших агентів КДБ, вбивцю Степана Бандери і Лева Ребета, Богдана Сташинського. Детально і вичерпано описані день, коли був убитий провідник ОУН, і слідство, що велося після події. Автор пропонує новий погляд на долю Сташинського, чия історія є головною у цьому творі. Після успішного виконання завдання Сташинського відправили до Москви, де нагородили орденом Червоного Прапора. Проте вбивця закохався в німкеню Інге Поль, одружився з нею і ввечері 12 серпня 1961 року, за лічені години до початку будівництва Берлінського муру, втік разом із нею в Західний Берлін. Там Сташинський зізнався у вбивстві Ребета й Бандери. 16 жовтня 1962 року Федеральний суд Карлсруе засудив Сташинського тільки до 8 років тюрми, оскільки винним у злочині вважався СССР, а Сташинський – лише виконавцем злочинних наказів. Через 4 роки його достроково звільнили й передали ЦРУ, після чого сліди Сташинського губляться. За найпоширенішою версією, він знайшов прихисток у Південно-Африканській Республіці. Загалом ця книжка - класична розповідь про холодну війну, ретельно обґрунтована документами і майстерно викладена професором історії і директором Українського наукового інституту Гарвардського університету, один із провідних фахівців з історії Східної Європи.Олександр Бабінський, Дмитро Безверхній, Роман Буданов. Гарний день, аби жити. Після перемоги. – К.: Темпора, 2025Ця об’ємна збірка - видавничий проєкт, який об’єднав багатьох сучасних українських письменників. Більшість з авторів уявили, що буде після перемоги України над Росією і злом, яке та творить. Мовляв, коли перемога настане, буде цікаво ще раз перечитати цю книжку, щоб побачити, наскільки близькими були автори до реальності. У будь-якому разі, у повоєнному житті обов’язково з’являться нові професії, і за свідченнями  військових експертів в майбутньому переможуть нетрадиційні, кустарні стратегії. Наче банка з консервованими огірками, якою українська бабуся збила на городі ворожий дрон? Хай там як, але свого часу в Харкові у міжвоєнний період з’явилася професія "козлоноші" - робітника який на будівництві доставляв на верхні поверхи у спеціальних "козлах" за спиною цеглу та бетонний розчин. Чимало такої екзотики також у цій збірці. Про одну ж оповідку так само цікаво. Як відомо, після війни у прифронтовому Харкові активувалася злодійська професія "кватирників" - дітей, які залазили в хату через кватирку, відчиняючи двері зсередини дорослим злодіям. І автор, не з власної волі, відчув специфіку цієї "професії" на собі: подруга бабусі, що загубила ключі, попросила її, щоб та "позичила" онука – залізти в хату через кватирку і відчинити двері зсередини. Залізши у чужий дім, багато обставлений, тихий і прохолодний у той мирний час далекого спекотного літа, він обійшов усі кімнати і, нарешті, завмер перед шафою з книжками. "Відчиняй вже, нарешті!" - гукали зовні, але малий не озивався, Він не міг ступити ні кроку, розглядаючи корінці старих книжок. Багато з яких були йому знайомі: "Іліада", "Одіссея", "80 тисяч льє під водою". Але решта... "Тепер про це можна розповісти" називалася одна з книжок, що виявилася історією створення атомної бомби. Нарешті він оговтався і відчинив двері розлюченим бабусям. Втім, його не дуже сварили, адже все-таки допоміг їм потрапити до хати. Господар, який був на роботі, досі вражений: "Дивно, а я про це не знав…" Ну що ж, тепер про це можна розповісти. Що й робить решта авторів цієї незвичайної книжки.Олександр Глядєлов. – К.: Ist Publishing, 2025Повсякденне життя у цій збірці відображається якнайкраще, адже мова про його ілюстрацію, зафіксовану об’єктивом справжнього художника. Ця фотокнига підсумовує понад тридцятирічну практику документального фотографа Олександра Глядєлова, який висвітлював війни та збройні конфлікти в Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні та Україні. Поза фронтовою зйомкою він реалізував довготривалі проєкти про вразливих дітей, епідемію ВІЛ/СНІДу та пострадянські тюрми. Відомий своїми чорно-білими знімками, створеними на камеру Leica, він фіксує не лише події чи персонажів, а вразливі стани самого суспільства: моменти, коли структура тріщить, коли опори руйнуються, і в цій крихкості проступає справжнє. Причому за всі часи, що підтверджує, скажімо, фото, на якому радянським Хрещатиком маршує загін новобранців, а поруч фланірують столичні перехожі – чоловіки з жінками, заклопотані перехожі, що поспішають у своїх справах, не цікавлячись майбутньою долею "захисників Родіни". Чи не таке саме "мирне" життя іноді вирує у наших міста в часі, коли триває війна з російським окупантом? І хоч фотографічна практика автора охоплює різні країни та контексти — від Центральної Азії до Африки, — ця фотокнига зосереджена виключно на знімках, зроблених в Україні. Однак ідеться не про архів і не про послідовну оповідь. "Час не є академічним", — зауважує автор. Ця позиція визначає композицію видання: замість хронології — тематичні розділи, що окреслюють чотири ключові напрями його практики. 90-ті як явище трансформації та розпаду; Діти як погляд ізсередини уразливого становища; Протест як фаза суспільного самовизначення; Війна як довготривала тема, яку автор послідовно документує в Україні та за її межами.Ювал Ной Харарі. Nexus. Коротка історія інформаційних мереж від кам’яного віку до ШІ. – К.: BookChef, 2025У своїй новій книзі "Nexus" Ювал Ной Харарі пропонує подивитися крізь призму історії людства, щоб зрозуміти, як потік інформації сформував нас і наш світ. "Безперечно, за останні 100 000 років ми, сапієнси, здобули неабияку могутність, - нагадують нам. - Тільки перелік усіх наших відкриттів, винаходів і здобутків налічує не один том. Але велика сила не додала розуму: попри всі ці 100 000 років відкриттів, винаходів і здобутків, людство скотилося до екзистенційної кризи. Зловживаючи своєю могутністю, ми опинилися на межі екологічного колапсу. А ще захопилися створенням нових технологій, таких як штучний інтелект (ШІ), здатних вирватися з-під контролю й поневолити чи знищити нас. Наш вид мав би згуртуватись і впоратися із цими фундаментальними викликами, проте сталося навпаки: на тлі зростання міжнародної напруги й ускладнення глобальної співпраці країни нагромаджують "зброю судного дня") і нова світова війна вже видається досить імовірною. Якщо ми, сапієнси, такі розумні, тоді чому ж ми настільки схильні до саморуйнування?" Таким чином, переносячи нас із кам’яного віку, крізь канонізацію Біблії, полювання на відьом, сталінізм, нацизм до сьогоднішнього відродження популізму, автор пропонує нам розглянути складний зв’язок між інформацією та правдою, бюрократією та міфологією, мудрістю та силою. Він досліджує, як різні суспільства та політичні системи протягом історії використовували інформацію для досягнення своїх цілей, і показує необхідність прийняття невідкладних рішень, які постають перед нами, оскільки нелюдський інтелект загрожує самому нашому існуванню. Віктор Террасас. Атлас музики далеких країв. – К.: Дакор, 2025Автор цієї книжки нагадує, що існують мелодії, які мають особливе географічне звучання. Тобто кожна з них вкотре відображає те, як зазвичай "земля говорить". Таким чином, "Атлас музики далеких країв" Віктора Террасаса - про т, що ландшафт, клімат, обряди та звичаї залишають свій слід у піснях. Загалом ця книжка - захоплива подорож у пошуках тих далеких екзотичних або навдивовижу знайомих звуків музики, здатних нас зворушити. Історії, ілюстрації, карти та цікаві факти запрошують прислухатися до звучання невідомих краєвидів, послуговуючись також QR-кодом. То що ж нас чекає у цій незвичайній книжці, чи пак віртуальній подорожі? У Свальбарі -  музика у вічній мерзлоті; у Лапландії - тиша тундри; на Гебридських островах - втрачені пісні Сент-Кілди; у Вароші - відлуння міста-примари; на Папуа в Новій Гвінеї - пісні, які роблять нас щасливими; у Тувалу - непримітні танці сучасної Атлантиди; на Рапа-Нуї – музика з Пупа землі; у Сахарі - рок у дюнах; на Святій Єлені - пісні посеред океану; у Сан-Томе - африканські ритми карибських вечірок; у Монголії - магічні гармонії зі степу; у Патагонії - гімни Уельсу в Південній півкулі; у космічному просторі - космічні звуки для зоряної домівки.