В обговоренні ситуації зі штурмовими військами і їхнім, не дай Боже, майбутнім керівником часто лунає аргумент: "Не можна критикувати бойового офіцера, якщо сам не в окопі".Відкрию таємницю: якщо ти в окопі — теж не можна, бо тобі завтра ж закриють рота доволі неприємним способом і на законних підставах.Просто зверніть увагу на те, як змінюється риторика військових журналістів, які пішли служити. З їхнього критичного поля зору зникають, як мінімум, корпуси чи бригади, а часто — цілі види й роди військ. Жодне медіа, яке входить до складу підрозділів чи інших підконтрольних державі органів, не полізе в заміс відновлювати справедливість.Читайте також: Про недуги молодої демократіїТому нам усім і потрібні військові журналісти, яких уже майже нема на "гражданці". Їхня кваліфікація чи здатність тримати емоції часто бажає кращого, але краще такі, ніж ніяких. Бо "ніяких" — це як у Росії. І та неадекватна ціна, яку вони платять за кожен метр нашої землі, є наслідком відсутності індикаторів того, що щось сильно не так — зокрема чесних військових експертів, журналістів і волонтерів.Мені дуже прикро, що в нас меншає людей, готових відкрито й без емоцій говорити про проблеми та потенційні шляхи їхнього вирішення. А серед тих, хто готовий — усе менше адекватних. І з цим нам доведеться щось робити, щоб не опинитися в ситуації, коли ми черговий рік "перемагаємо", але фронт, чомусь, під Полтавою чи Дніпром.ДжерелоПро автора. Віталій Дейнега, колишній заступник міністра оборони, засновник фонду "Повернись живим"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.