Як етнічний ічкерієць, чиїх батьків Росія вбила під час Другої російсько-чеченської війни, я дивлюсь на війну, що триває нині, дещо інакше, ніж її бачать більшість українців. Для мене все упирається в той процес, що став наслідком розвалу СРСР, і позицію Заходу, яка не давала жодного шансу провести цей розвал по справедливості, натомість віддаючи надмірну владу РФ як новому центру сили на пострадянському просторі.

Для тих, хто хоч колись мав стосунок до народів, що живуть на теренах РФ, це ніколи не виглядало таким простим, як про це тоді писали західні медіа. Для незалежної Ічкерії 1990-х років мати справжнього союзника з числа держав колишнього СРСР або західного світу було би невимовним щастям, але цього союзника у ічкерійців, на жаль, не було. Українські патріоти допомагали Ічкерії як могли, були друзі і з інших країн, але жоден уряд тоді так і не змінив свого ставлення до РФ за криваву різанину, розвʼязану в Ічкерії федеральними військами. Мій народ влада РФ виставила на весь світ як терористів і бандитів, і цей наратив досі супроводжує уявлення про ічкерійця в свідомості росіян.

Світова спільнота банально не знала і не вірила, що з цим можна щось вдіяти. Захід вважав, що ці агресивні напади і шовіністичні сценарії з російських медіа — лише форма мобілізації виборця, якась альтернативна міфологія чи просто дитячий конфлікт в пісочниці, який можна згладити, давши обом учасникам по прянику.

Після війни проти Грузії 2008 року президент США Барак Обама навіть тиснув символічну кнопку "перезавантаження" відносин з РФ, яке тривало до захоплення Криму у 2014. Аж до самого повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році позиція держав західного світу щодо настроїв російської влади була дитячою спробою заховати голову в пісок і впритул не бачити очевидного і закономірного у ланцюжку агресій та воєн, розвʼязаних російським керівництвом.

Основна причина, чому Захід сприймав це саме так, було цілком зрозуміле небажання західного споживача та політикуму вдаватися в деталі. Захід боявся отримати на місці найбільшої держави світу неконтрольовану ситуацію, що могла статися внаслідок дезінтеграції РФ у 1990-х. Нині Захід уже отримав цю неконтрольовану ситуацію в іншій формі: тепер він просто не знає, що робити далі, і чекає, що позиція РФ зміниться, як змінюється погода. Ми перебуваємо у цій ситуації тому, що на попередньому етапі не було сформовано розуміння, яке було би необхідним для ухвалення принципово інших рішень щодо РФ і принципово іншої реакції з боку сильних світу цього.

Попри всі труднощі, втому і криваві будні, якими перенасичена боротьба України за свою свободу, сьогодні саме Україна має ту підтримку і той шанс, якого не було ані у Грузії, ані у Ічкерії. У цьому контексті законопроєкт № 11402 про державну політику України щодо корінних народів Росії, який найближчим часом розглядатиме Верховна Рада України, видається мені надзвичайно актуальним.

За цим законом Україна розглядає корінні колонізовані народи як своїх союзників у справі розвалу Росії та надаватиме допомогу національно-визвольним рухам.

Читайте також: "Після перемоги України війна з Росією не закінчиться – підніметься Чечня, встане Кавказ". Штурмовик з чеченським корінням із 128-ої бригади

Це перший етап формування української позиції у дискусії щодо майбутнього РФ у світі. Ми всі розуміємо, що нинішній режим в РФ не вічний, і колись він все-таки впаде чи перейде у стадію трансформації. Однак, лише від того, як Україна та світ підготуються до цього моменту, залежить питання майбутнього і нашої держави, і всіх народів колишнього пострадянського простору, і безпека усього світу.

Ми маємо закласти основи для того, аби російський авторитарний режим знову було неможливо перезібрати у геополітичного монстра після ряду нових трансформацій і псевдодемократичного етапу, як це було в Росії 1990-х. У цій дискусії Україна і народи колишнього пострадянського простору мають особливе право голосу. На відміну від західних політиків минулого, ми бачили справжню Росію, якою вона є, впритул. Ніхто краще за нас не знає, чим насправді є сучасна Росія, і ніхто краще за нас не зможе розповісти про це світові.

Кожен із нас мріє про те, аби перемога над ворогом сталася. І була вона не відносною, умовною чи тимчасовою, а абсолютною і безповоротною. Безповоротна перемога закладається не лише героїзмом військових, але і політикою, що дивиться в майбутнє, і готує інших до можливого розвитку подій. Якими б не були ситуація на полі бою і результати цієї війни, нам потрібна довгострокова і серйозна розмова зі світом про майбутнє РФ.

Мурад "Банкай" Амагов , командир підрозділу Азов.Інтеграція 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України