Геловін – сучасне глобальне свято, яке поєднує дохристиянські обряди, середньовічну церковну традицію та попкультурні символи. Його коріння сягає різних культур, де кінець жнив і перетин між світом живих і мертвих мав сакральне значення.

«Главком» розповідає про витоки свята та сучасний формат.

Зміст

• Самайн
• День усіх святих
• Осінні діди та Велесова ніч
• Сучасний Геловін
• Історія святкування в Україні
• Атрибути та їхній символізм
   

Походження Самайну: початок з кельтів

Самайн (Samhain) – кельтське свято кінця літа та початку темної половини року, яке відзначалося приблизно в ніч з 31 жовтня на 1 листопада в Ірландії, Шотландії та Уельсі. Для кельтів рік поділявся на дві частини – світлу (час життя) і темну (час смерті). Самайн був не просто календарною межею, а моментом, коли межа між світом людей і світом духів ставала тонкою.

У цю ніч гасили всі домашні вогні й запалювали новий «священний» вогонь від друїдів. Вважалося, що померлі предки можуть повернутися в дім, тому стіл накривали не менш пишно, ніж на весілля. Разом із тим боялися і злих духів – тому люди вдягали маски та шкури тварин, аби збити духів з пантелику.

День усіх святих: спроба Церкви охрестити Самайн

Християнська Церква, зіткнувшись із глибоко вкоріненими язичницькими обрядами кельтів, не намагалася повністю їх заборонити. Натомість вона створила власне свято – День усіх святих (All Hallows’ Day), який у 835 році папа Григорій IV офіційно переніс на 1 листопада. Ніч перед тим отримала назву All Hallows’ Eve, що згодом скоротилося до Halloween.

Мета цього перенесення була очевидною – перехопити народну увагу в ніч Самайну, коли люди вшанували предків і остерігались духів. Церква пропонувала: замість духів – помолитися святим і мученикам. Але народна культура не зникла – вона стала гібридом. У середньовічній Європі в цей день ходили процесії, співали псалми за душі померлих, але також могли носити символічні маски.

Осінні діди та Велесова ніч: український аналог

У слов’ян і зокрема в українців також існували осінні поминальні цикли. Найближчим за смислом до Самайну є свято, яке у фольклорі називають Осінні діди або дідівська субота (через три тижні після Покрови, наприкінці жовтня, також відомі як «Дмитрівська батьківська субота»). Це була ніч, коли душі предків «відпускали» на зиму, але ще востаннє запрошували до хати.

Бог Велес – покровитель худоби й водночас володар підземного світу – асоціювався з ніччю переходу. За окремими реконструкціями, існувала Велесова ніч, коли люди приносили символічні жертви духам і просили захисту на зиму. У хатах залишали їжу для померлих, розповідали казки, пригадували предків. Це був сакральний вечір зустрічі з минулим світом – точно як у Самайні.

Історія святкування в Україні

Після християнізації Русі дохристиянські осінні поминальні обряди не зникли, а були переорієнтовані церквою. Вони інтегрувалися у Дмитрівську батьківську суботу (кінець жовтня – початок листопада), коли офіційно поминають померлих. Народ продовжував накривати столи – не так святково, як сакрально. Їжа призначалася не для себе – а «для душ предків».

У багатьох селах до ХХ століття залишався звичай не зачиняти вхідні двері в ніч на «дідів», аби духи могли прийти. На столі обов’язково мала бути кутя, хліб, узвар, миска з водою й рушник для «втомлених душ». Діти в цей час не галасували – це була тиха ніч присутності невидимих гостей.

У радянський період ці традиції намагалися придушити як «пережитки забобонів», однак у селах вони вижили у надзвичайно автентичній формі. Сам факт, що «на дідів не можна робити гучних робіт і сваритися», лишався нормою до кінця ХХ ст.

Сучасна Україна має подвійність традиції: із одного боку – християнські поминки, з іншого – не до кінця усвідомлене, але живе язичницьке коріння. Саме через це Геловін (із його атмосферою предків, темряви, межі світів) не є для української культури чужим явищем у своєму глибинному сенсі – радше він викликає пізнання себе через глобальне дзеркало.

Сучасний Геловін: від обряду до попкультури

У XVII–XVIII століттях Геловін переїхав до Північної Америки разом з переселенцями з Ірландії та Шотландії. Проте лише у ХХ столітті – особливо після 1950-х – він став тим масовим святом, яке ми знаємо сьогодні. США перетворили його з обрядової ночі на свято гри, костюмів і соціальної взаємодії.

Відбулася секуляризація та комерціалізація: Геловін перестав бути про памʼять предків – він став про культуру маскараду, про розваги. Голлівуд, індустрія жахів, комікси й маркетинг закріпили його як свято супертемної естетики та веселощів. Діти замість духовної ритуальності отримали гру «trick or treat» – «цукерка або капость». Головне було не боятися смерті, а грати з нею.

У XXI столітті Геловін – це глобальний феномен: костюмовані вечірки, паради, тематичні декорації в містах, сезонні кави й меню в закладах, а також безмежна медіапродакшн-культура. Інтернет та соцмережі перетворили його на момент творчої самопрезентації – cosplay-перформанс для масового Instagram/TikTok театру.

Атрибути Геловіна та їхній символізм

Гарбуз (Jack-o’-lantern) – походить із легенди про Джека-Скупердягу, який обманув диявола й був приречений блукати між світами з вогнем у вирізаному овочі (первісно – ріпа). У США замінили на гарбуз через більший розмір.

Свічки і вогонь – спадщина Самайну, зокрема, вогонь як захист від злих духів і маяк для душ предків.

Маски та костюми монстрів – із давніх часів – щоб духи не впізнали живих; нині – естетизація страхів і косплей.

Привиди, скелети, кажани, чорні коти, відьми – символи всього нічного, окультного, трансформаційного. Це радше пошук контакту з архетипом страху, ніж окультна віра.

«Trick or treat» – дитяча версія колядування/щедрування. Це соціальна гра, заснована на виборі між доброзичливістю і хаосом.

Цукерки, тематична їжа – символіка «задобрити невидимі сили», матеріалізація обміну з потойбічним світом у безпечно-грайливій формі.